Волков годував маршала Жукова, а Яворівський ховав грілки з вином за томами Леніна

Хто тримав автомат в руках - той знає ціну цьому святу... Накриваємо стіл: шматок ковбаси, огірочок, 100 грам обов`язково - як всі люди... Напередодні 23 лютого політики пригадали армійські роки

Напередодні 23 лютого політики пригадали свої армійські роки

Михайло Чечетов:

ХАЙ КРАЩЕ ХАТИНА ЗГОРИТЬ, АЛЕ КАШКЕТ ВРЯТУВАТИ МУСИМО...

Відео дня

Я на відміну від багатьох інших, які вважають службу в армії дарма прожитими роками, вважаю її школою патріотизму, школою витримки. Якби мені довелося заново прожити життя, я може б викреслив деякі моменти, але службу в армії  - ні за що.

Раніше були популярні космонавти і прикордонники. І молоді хлопці хотіли служити саме на кордоні. Я служив на кордоні Радянського Союзу з Іраном, Середньоазіатський прикордонний округ. Захищав наші південні кордони. Я, 18-річний хлопець, з автоматом в руках стояв на кордоні і розумів, що за моєю спиною вся величезна країна і я ходжу по останніх метрах рідної землі – такого відчуття патріотичного підйому я не переживав більше ніколи. Мені довелося двічі зустрічати Новий рік на кордоніі. Врізалося в пам`ять: по телефону б`ють куранти, а ти на передньому рубежі охороняєш спокій нашого великого народу.

Тоді був романтичний період. Ми їздили верхи на конях. Але умови були досить непрості. Ні звільнень, ні відпусток не було: кордон – застава, застава – кордон. Літо дуже спекотне. Мені якось мати лист писала: “У нас +30-37 – така спека”. А я їй відповідаю: “У нас теж не холодно -  +50-55”.

Я коли повернувся з армії, ще тиждень ходив у формі, навіть на танці, і обов`язково в своєму зеленому кашкеті. Це було тоді настільки популярним, престижним серед хлопців. Де б я не був, в яких би містах не жив, на квартирі чи в гуртожитку, я завжди з собою вожу як реліквію, як талісман цей зелений кашкет прикордонника. І дружині кажу: хай краще хатина згорить, але кашкет врятувати мусово.

Я відзначаю два свята – День прикордонника 28 травня і День захисника Вітчизни 23 лютого, оскільки два роки, можна сказати, спав в обнімку з автоматом. Хто служив в армії, хто тримав автомат в руках - той знає ціну цьому святу. 

Олександр Волков:

МЕНІ ПОЩАСТИЛО СЛУЖИТИ У МАРШАЛА РАДЯНСЬКОГО СОЮЗУ ГЕОРГІЯ ЖУКОВА

Я служив в окремій господарській роті Міністерства оборони Радянського Союзу з 1972 до1973 рр. Йшов служити в армію вже після того, як закінчив інститут і працював шеф-кухарем ресторану “Мисливець”. І в армії, в основному, я працював як професійний кухар. Ніколи не забуду свою армійську службу. Мені пощастило служити у маршала Радянського Союзу Жукова Георгія Костянтиновича. Служив у нього на дачі. У мої обов`язки входило готувати їжу для нього і для його сім`ї.

23 лютого – це свято для мене і для всієї моєї сім`ї. Мій батько -  Герой Радянського Союзу. Ми завжди визнавали і визнаємо це свято. Це свято російського солдата, свято Радянської армії. Як ми його відзначаємо? Коли батько був живий, ми завжди збиралися або у нього або у мене удома, накривали стіл: шматок ковбаси, огірочок, 100 грам обов`язково, - як всі люди.

Моя сім`я завжди поздоровляє мене з Днем захисника Вітчизни: дружина, діти, і навіть маленька донечка Діаночка, якій всього 3 роки. Вона вже розуміє, що дуже приємно не тільки одержувати від тата подарунки, але і колись тату щось самій дарувати. Дарують якусь дрібничку на згадку і обов`язково букет квітів. 

Володимир Яворівський:

Я НОСИВ ГАЗЕТИ І РОЗПОВІДАВ АНЕКДОТИ ОФІЦЕРСЬКИМ ДРУЖИНАМ, А ВОНИ МЕНЕ ГОДУВАЛИ, НАЛИВАЛИ ЧАРКУ

Я дуже рано вступив в університет, в 16 років. І у нас там була військова кафедра. Але на 4-му курсі замість того, щоб нам після таборів присвоїти всім звання молодшого лейтенанта, військову кафедру закрили (була тоді така мода). Я вже працював в Запоріжжі, був кореспондентом газети і мене раптом забирають в армію.

Тоді з вищою освітою служили тільки рік. У частині вирішили: раз він письменник – зробимо його писарем. Робота непогана. Але через кожних 2-3 хвилини, коли заходить молодший лейтенант або навіть сержант, потрібно було вставати і віддавати честь. І так весь час: раз-два, раз-два. І це мені так набридло і я вирішив щось зробити, щоб мене вигнали з цих писарів. Там була товста книга, куди я записував всілякі накази, якого солдата куди переводять і т.д. А я вирішив в цих наказах писати коротенькі новели: “Солдат такий-то, блакитні очі, кирзові чоботи.” Після мене цього ніхто не читав і просто сліпо підписували. Але побачили, що за 2 місяці я повністю списав цю товстезну книгу, тоді перечитали накази і мене вигнали з писарів.

А тоді якраз бібліотекар пішла в декретну відпустку і мене зробили завбібліотекою. Там теж добре працювалося і пригод вистачало. Наші хлопці одягали спортивні костюми, ховали під куртки грілки і імітували заняття фізкультурою. А насправді бігли в сусіднє село, де був по 30 копійок літр сухого вина (я служив в Одеській області, під Молдавією). А назад вже бігли з вином у цих грілках. А де ж його ховати? Ось вони і вирішили залишати вино у мене в бібліотеці. І я ховав ці грілки за томами Леніна. Одного разу зайшов замполіт, немолода людина, і йому потрібно було знайти якусь цитату Леніна, я не встиг його якось відволікти, він витягнув том Леніна і грілка з вином впала йому на голову. І мене вигнали з бібліотеки.

Зробили мене листоношею – це вже був найкращий період моєї служби. Всі солдати їхали на ракетну базу, а моє завдання було забрати пошту в гарнізоні і віднести в офіцерське містечко, яке стояло за 7 км. Там у цей час були тільки дружини офіцерів. Без роботи, нудьгували. А я їм носив додому газети, розповідав анекдоти. Вони мене годували, іноді чарку наливали. Головне – потрібно було вчасно змитися до приходу офіцерів.

Ніколи не забуду... Повертаюся я після служби в Запоріжжя, підіймаюся на свій 5-й поверх, йду по сходах і у мене відвалюється підошва моїх військових чобіт. Заходжу в квартиру в одних онучах і в халяві.

Хотілося б написати повість про свою службу, щось типу швейковської історії, треба час знайти. А взагалі такого свята в українській історії ніколи не було, тому його для мене не існує і зараз.

Василь Кисельов:

СЬОГОДНІ Я Б СВОЇХ ДІТЕЙ В АРМІЮ НЕ ВІДДАВ

У моїй сім`ї 23 лютого прийнято вважати святом і  так буде завжди. Без захисника Вітчизни не може існувати жодна держава. Армія – це один з атрибутів державності.

Я служив в армії в 1973-74 рр. Служив у розвідувальному батальйоні в Угорщині, піхотна група військ. Було дуже важко, я серйозно займався спортом: біатлоном, стрільбою. Служба  у цьому батальйоні залишила свої відбитки. Вважаю, що це хороша школа і її по можливості повинен пройти кожен чоловік. Там ти навчишся цінувати життя, там виживає сильніший. Якщо ти не дозволиш, тебе ніхто кривдити не буде.

Але мене дуже лякає те, що відбувається сьогодні в нашій армії. Сьогодні я б своїх дітей в армію не віддав. Новий міністр оборони Юрій Єхануров (а я до нього ставлюся  дуже добре) - це цивільний міністр оборони. А Україна до цього ще не дійшла. Тому по дурості гинутимуть наші хлопці, призвані в мирний час, або просто будуть убиті своїми товаришами по службі.

Опитувала Анна Ященко