Візит Ющенка до Москви: цікаво, окрім НАТО, росіян що-небудь цікавить?

Головне, про що президенти говорили тет-а-тет... Вступ України в НАТО стає смертельно небезпечним для Росії... Ющенко зробив комплімент Росії...

Віктор Ющенко і Володимир Путін під час зустрічі у Москві. 12 лютого

Днями в Москві завершилася робота Українсько-російської міждержавної комісії під головуванням президентів обох держав.

«У сусідню республіку таки надходитиме газ», – так відреагували російські ЗМІ, оцінюючи візит Ющенка до Росії. Чи треба, нам, оцінюючи візит Ющенка, згадувати про обіцянку Путіна «націлити на Україну ракети» у разі її незговірливості в питаннях НАТО? Що означає виділена окремим рядком у всіх ЗМІ фраза Ющенка «про нерозміщення баз НАТО в Україні» і законодавчому закріпленні цього. Згідно із законом вони і так не можуть у нас розміщуватися – навіщо ж так старатися, заяви робити? Що міститиметься в «Декларації про стратегічне партнерство наших держав», яку президенти доручили готувати профільним міністерствам? Чи можна її «прихопити» з собою до Бухареста на саміт НАТО без збитку для репутації? Що містить план дій «Україна – Росія» до 2009 року? Навіщо Президентові їхати на саміт СНД, нежиттєздатність якого вже стало темою політичних анекдотів? Всі ці питання ми адресували українським і російським експертам.

Цікаво, що російські коментатори схильні вихваляти свого Президента і бачать в наших відносинах одну проблему – НАТО, створюється враження, що нічого більше їх не цікавить.

Валерій Чалий, Центр Разумкова (Україна):

ГОЛОВНЕ, ПРО ЩО ПРЕЗИДЕНТИ ГОВОРИЛИ ТЕТ-А-ТЕТ

Сам факт проведення міждержавної комісії Ющенко – Путін можна вважати позитивним, тому що були серйозні сумніви щодо можливості проведення такої зустрічі до президентських виборів в Росії. Відбувся діалог з широкого кола питань і затверджений план дій, що містить двадцять п`ять пунктів. І зовсім невипадково це «збіглося» з питанням гіпотетичного перекриття газового вентиля. Ця ситуація – просто елемент підготовки позиції Росії для двостороннього діалогу. У цьому ж ряду знаходиться і ряд абсолютно гострих заяв про приєднання України до НАТО, питання денонсації договору про використання РЛС.

Що стосується результатів зустрічі. Ніколи не буває успішних переговорів у випадку, якщо одна сторона одержала значну перевагу в досягненні своєї мети. А інша – опинилася в повному програші. Про баланс результатів Росії і України ми дізнаємося пізніше – не зараз. Зараз визначені проблеми, які вимагають рішення. У цьому переліку питання оформлення меж, перебування Чорноморського Флоту на території України, постачання енергоресурсів, співпраці на ринках третіх країн, це і нова ситуація, пов`язана зі  вступом України до СОТ, і питання майбутнього вступу Росії у СОТ. На яких принципах будувати торгові взаємини, як провести лібералізацію торгового режиму. Це і питання гуманітарної сфери, на яких наполягала Росія, і в яких Україна пішла на достатньо серйозні компроміси. Які результати домовленостей, ми побачимо пізніше.

За дискусіями, розгорнутими в пресі, ховаються серйозні питання, які стали предметом розмови тет-а-тет двох президентів. Що стосується баз НАТО, то Конституція України вже сьогодні забороняє розміщення іноземних баз на нашій території. Членство в Альянсі не завжди означає розміщення на території країни-учасниці військових баз.

Інтерпретації на цю тему – це або розмова неспеціалістів, або політичні спекуляції. Є країни НАТО, на території яких не розміщені ніякі бази, і Росія це знає. Суть питання в тому, що Росія прагне підсилити свій вплив на процеси, що відбуваються в Україні, вважає Україну зоною своїх інтересів, і в цьому сенсі асиметрія взаємодії України і Росії апріорі ставить нас в невигідне становище.

Стратегія відносин України на російському напрямі, вироблення позиції усередині України – все це повинно базуватися на новому документі.

Глибша проблема – національна ідентичність і в Росії, і в Україні. Відбувся процес розлучення держав, але не було осмислення нової епохи. Рецидиви старого сприйняття залишаються. І будь-який російський чиновник, у тому числі і президент Росії, схильний до цих стереотипів, і за недовгий період історії їм складно від них відмовитися. І лише через обмін думками, візити, нормативне врегулювання можна вийти на нові відносини.

Що стосується переговорів щодо газу. Для мене ситуація поки незрозуміла. Про що все-таки домовилися і коли всі ці домовленості перемістяться в контракти? Сподіваюся, що коли це відбудеться, то це буде прозоріше, ніж в 2006 році. У питаннях енергопостачань головне – закріплення балансу на двадцять-тридцять років, формули ціни постачання, формули ціни транзиту і зберігання. Суперечка про ціну у відриві від всього комплексу – замилювання очей. Це питання комплексні, які не можна виривати із загальної схеми енергетичної безпеки країни.

Що стосується декларації про стратегічне партнерство. Сьогодні де-юре Росія і так є стратегічним партнером України, де-факто для цього ще треба зробити певні кроки. Але економічна взаємодія, взаємозалежність в енергетичній сфері, співпраця у сфері високих технологій підпадає під критерії стратегічного партнерства.

Свого часу, поки у нас не було Великого українсько-російського договору, Меморандум про стратегічне партнерство був би доцільним. А зараз, думаю, з точки зору української сторони цього робити не потрібно. У нас достатньо хороша база двосторонніх угод, яка дозволяє реалізувати принципи стратегічного партнерства. І яка-небудь деклараціязадля уточнень не потрібна. Ця декларація була готова до підписання, і не випадково Президент відклав її, запропонувавши допрацювати.

Україна має свою позицію щодо СНД, але вона не спирається на якусь концепцію. Україна ніколи не стане могильником СНД, але наша участь не виходитиме за рамки економічної взаємодії. Що стосується самого формату, форуму зустрічей президентів, СНД показав свою ефективність. І відмовлятися від участі в таких зустрічах я вважаю безрозсудним.

Загальне враження таке: у цих абсолютно поганих умовах підготовки візиту (внутрішні політичні суперечності не сприяли посиленню української позиції) Президент одержав максимум з того, що могли б одержати в цій ситуації. Як би там не було, це тактичні результати, а не стратегічні.

Сергій Марков, депутат Держдуми, політолог (РФ):

ПУТІН ПОПЕРЕДИВ ВСІХ, ХТО УХВАЛЮВАТИМЕ РІШЕННЯ ПРО ЧЛЕНСТВО УКРАЇНИ В НАТО

Головний підсумок візиту Ющенка – те, що вдалося уникнути газової кризи.

Склалася нормальна психологічна взаємодія, не зважаючи на великі труднощі. Адже Путін - це людина з величезного європейського мегаполісу, а Ющенко – з маленького патріархального села. Тому виникає зіткнення психологій хутора і мегаполісу.

Але вдалося, здається, знайти взаємодію і підписати ряд домовленостей про співпрацю в технологічних виробництвах.

Стосовно НАТО відбувся обмін думками, але ніякого просування не відбулося. Тому що не Україна вирішує, чи буде вона вступати в НАТО. Це вирішує Вашингтонське політбюро. Не випадково на останній прес-конференції Путін приділив Україні дуже багато уваги. Очевидні агресивна політика США щодо підпорядкування собі України і створення штучного керованого конфлікту між Україною і Росією. І коли Володимир Володимирович сказав про ракети, націлені на Україну, це було попередження всім, хто братиме участь в ухваленні рішень щодо вашого майбутнього членства в НАТО. Попередження, що США розв`язують гонку озброєнь і намагаються вас туди втягнути. Ракети не будуть націлені на Україну, вони будуть націлені на іноземні ворожі Росії об`єкти.

Геннадій Мінченко, політолог (РФ):

ВСТУП УКРАЇНИ В НАТО СТАЄ СМЕРТЕЛЬНО НЕБЕЗПЕЧНИМ ДЛЯ РОСІЇ

Я не думаю, що обіцянка Ющенка не розміщувати бази НАТО, може нас повністю задовольнити. Єдиною гарантією стабільності на пострадянському просторі буде рішення про те, що Україна в НАТО вступати не буде. І воно повинно бути прийняте на референдумі. Тому розмова про те, що ми приймемо закон, що баз НАТО не буде в Україні – паліативний захід, який не вирішує проблему.

Що стосується решти питань... Ступінь інтегрованості Росії і України, не зважаючи ні на що, посилюється. Подивіться на те масштабне злиття, яке відбулося в металургії: Привата і Євразхолдингу, Смарт-груп і СКМ, тривають переговори про злиття активів ІСД і групи «Газ-метал» Алішера Усманова. Насправді економічна взаємодія продовжується.

Що стосується культурних питань. Я не знаю, як ми святкуватимемо ювілей Полтавської битви, чи означає це, що в Москві встановлять пам`ятник Мазепі? Розбіжності з приводу моментів загальної історії залишаються.

Щодо газових переговорів. Юлія Тимошенко своїми діями зробила великий «подарунок» Віктору Андрійовичу. Вона проявила відсутність будь-якої стратегічної лінії. У неї було декілька правд щодо боргу України. І її взаємовиключні заяви створили фон, на якому Ющенку виступив як тріумфатор, як людина, що розв`язала гордіїв вузол. Принципові рішення: борг визнаний, а торішній борг «закривається» за цінами минулого року, а це 130, а не 179 доларів за тисячу кубів. Зафіксували формулу ціни і посередника до кінця поточного року. «Росукренерго» залишиться оператором центрально-азіатського газу ще як мінімум на рік. З цієї точки зору, для України переговори пройшли успішно.

Підсумовуючи візит, можу сказати, що Ющенко переміг Тимошенко. Тепер прийдешній візит Тимошенко знецінюється. Ключове, газове, питання вирішене. І вирішив його Президент України. Ще це перемога Газпрому. Тому що, не зважаючи на тактичні помилки, Газпром реалізує свою стратегію проникнення на внутрішні ринки суміжних країн. Всі залишилися при своєму. Баланс досягнутий.

Що стосується загальної риторики Путіна і фрази про націлені ракети. Путін - один з найуспішніших керівників Росії за останні декілька сотень років. Путін – прихильник європейських цінностей, і впродовж всіх років намагався стати партнером Заходу. І коли трапилися події 11 вересня, запропонував руку допомоги Бушу. І для Путіна головною трагедією стало те, що йому не вдалося збудувати повноцінного партнерства і заломити тенденцію створення санітарного кордону навколо Росії. І лінію на розширення НАТО, обкладання Росії прапорцями типу систем ПРО і станцій стеження Путін приймає як особисту образу. А у НАТО серйозно помінялася доктрина. Вони на саміті в Бухаресті розглядатимуть концепцію превентивного ядерного удару. І для Росії дуже великий ризик, якщо НАТО береться визначати, хто створює для них небезпеку і хто може бути мішенню. В такому разі вступ України в НАТО стає смертельно небезпечним для Росії.

Володимир Фесенко, політолог (Україна):

ЮЩЕНКО ЗРОБИВ КОМПЛІМЕНТ РОСІЇ

На мій погляд, для України цей візит став кроком вперед, була перервана тривала пауза. Ненормально, коли лідери країн, що називаються хоч би формально стратегічними партнерами, не зустрічаються більше року. Маю на увазі повноцінні офіційні візити. Міждержавний діалог на вищому рівні відновлений, у тому числі і для вирішення проблем, що накопичилися. І те, що був підписаний і схвалений план «Україна – Росія», – це істотний крок вперед.

Врегульована газова криза. У нових домовленостях є свої плюси і мінуси, але те, що на перспективу планують виключити «Росукренерго» і перейти до прямих відносин між Нафтогазом і Газпромом, – теж добре. У візиті більше плюсів, ніж мінусів. Україна підтвердила, що є її стратегічним інтересом.

Ющенко сформулював свою відповідь, яка виглядає, як комплімент Росії: бази НАТО розміщуватися в Україні не будуть. Норма про нерозміщення іноземних баз міститься в Конституції. Що стосується Чорноморського флоту, то є перехідні положення Конституції, де мовитися про тимчасове перебування Чорноморського флоту в Росії

Головне – інтенсифіковано діалог з Росією.

Що стосується Декларації стратегічного партнерства, яка нібито готуватиметься. Ми ж не говоримо про спільні системи безпеки і участь в оборонних союзах з Москвою. І це не означає, що ми повинні відмовлятися від НАТО. Не можна одночасно брати участь в двох військових Союзах. Ми проводимо політику євроатлантичної інтеграції, але не на шкоду нашим відносинам з Росією. Ця принципова норма не порушена. Наскільки вона коректно виконується, – це інше питання. Шанси погоджувати ці два завдання зовнішньої політики є.

Опитувала Маша Міщенко