Путін хоче взяти за горло Європу, а Тимошенко нав’язується Москві?

Другого січня урядовий портал повідомив про створення урядової комісії із спеціальними повноваженнями щодо перевірки фінансово-господарської діяльності НАК „Нафтогаз України”. За словами Юлії Тимошенко, дана комісія протягом місяця має з’ясувати причини доведення компанії до банкрутства. Прем’єр-міністр повідомила, що «НАК «Нафтогаз», кампанія, котра володіє всією ГТС України, має практично порожні газові сховища. Тимошенко також повідомила, що чотири найбільші компанії-кредитори НАК «Нафтогаз України» звернулися до уряду України із спеціальним листом, в якому висловили занепокоєння у зв`язку з відсутністю у НАК «Нафтогаз України» фінансів для сплати кредиторської заборгованості, а також виклали можливі наслідки цього як для самої компанії, так і  для держави.

Чи все правда, що кажуть Юлія Тимошенко та голова НАКу “Нафтогаз України” Олег Дубина? Чи дійсно колишні урядовці, їхні попередники відповідно Віктор Янукович та Юрій Бойко спеціально “банкрутили” НАК, щоби “віддати за борги нашу трубу”? Що це за чотири кампанії-кредитори, котрі звернулися до уряду, попросили гарантій виплати боргів та розповіли, чим загрожує державі заборгованість “Нафтогазу”? Про це УНІАН запитав експертів.

Микола Сивульський, народний депутат України, БЮТ: Це план Путіна, взяти за горло Україну, а потім – Європу...

Вибачте, це не жарти. Я ще за місяць до створення комісії та обрання Юлії Володимирівни виступав по телебаченню та закликав: подивіться, є ратифіковані угоди між урядом Росії та урядом України. Там чорним по білому написано, що держава гарантує виконання НАК “Нафтогаз” своїх зобов’язань. І я попереджав про це, хоча тоді не мав повної інформації. Так і вийшло, західні кредитори спеціально втягнули “Нафтогаз” у величезні борги. Мова йде про суму більшу, ніж три мільярди доларів. І мета була одна збанкрутити оцю державну структуру. Задля цього її спеціально було усунуто з найбільш рентабельної сфери ринку - постачання газу промисловості. Це право було узурповане через УкрГазенерго, дочку НАК "Нафтогаз України" та швейцарско-російске СП RosUkrEnergo. Це було зроблено з однією метою: через банкрутство взяти під контроль газотранспортну систему України. Відомий план Путіна, він його послідовно реалізує, і вже взяв під свій контроль газопровід, який йде через Бєларусь. Йому залишилося взяти українську ГТС задля того, щоби потім тримати за горло Європу і стати монополістом по поставкам та транспортуванню газу у Європу. Тепер щодо чотирьох кампаній... Формально їх чотири, а фактично це одна кампанія. Ми знову підхопили країну, котра звалювалась у прірву. І це не тільки у цій сфері. Я хочу, щоби ви донесли до відома людей ще і таке. Готувалося банкрутство “НАЕК Енергоатом”, це ж всі атомні електростанції. “Енергоатом” 2006 рік закінчив із трьома мільярдами чистого прибутку. Через ВАТ “Донецькобленерго” його теж хотіли збанкрутити. Якби ще трошки протримався уряд Януковича у цій країні нічого державного б не залишилося.

Баланс “Нафтобазу” це – баланс постачання газу в Україні. При Юлії Тимошенко НАК “Нафтогаз” здійснював поставки, він був монополістом, який видобував власний газ, отримував імпортований, а основну масу газу отримував в оплату послуг за транзит, це більше тридцяти мільярдів кубів газу, і тим самим сам вирішував питання. Тоді існував баланс газу, на сьогоднішній день такого балансу нема. Неможливо встановити, скільки газу заходить в країну. А що означає нема балансу газу? ГТС, це система тисків, і ми повинні чітко знати, скільки заходить газу, і куди він піде. Якщо не буде газу, необхідного для внутрішнього споживання, то ГТС не зможе працювати. Для тіньових оборудок, така відсутність газу комусь була дуже вигідна.

Володимир Маленкович, політолог: Тимошенко хоче нав’язати себе Росії у якості партнера...

Поки, що ми можемо висувати версії, оскільки Тимошенко та Дубина кажуть одне,  Янукович та Бойко – інше. Моя версія така: мають рацію і ті і інші. Я думаю, що колишній режим брав досить багато коштів у “Нафтогазу України”, і насамперед за рахунок боргів, які робили в Росії. Я думаю, що це була свого роду домовленість, швидше за все прихована від наших очей між Газпромом та колишнім урядом. Гроші тоді були потрібні на проведення дострокової передвиборчої кампанії, на те, щоби втримати ситуацію під контролем. Багатотисячні мітинги вимагали коштів. Але коли пройшли вибори, і колишня влада програла, то Росія одразу ж заявила про свої претензії. І терміново довелося розплачуватися із Росією, і я підозрюю, що саме у цей момент наші сховища були спустошені. Тобто газ там був, але він уже був російський. Вищезгадані обставини викликали необхідність терміново розплатитися із Росією, бо Росія розуміла, що вона від нового уряду вже нічого не отримає. І можливо тоді стара влада, так термінового розплатилася “народним надбанням” із Росією. Я припускаю, що коли Дубина побачив, що там відбулося, то у нього були підстави для скарг. Але при цьому думаю, що було і своєрідне замовлення з боку Тимошенко, якій такий розголос був вкрай необхідний. Бо з одного боку, їй не потрібно було брати на себе гріхи колишнього уряду, а з іншого боку, вона хотіла  провести в черговий раз по всіх своїх правилах популістську кампанію. Це – типово для неї. Тобто тут переплелися і популізм і реальність. Але за попередніми даними важко робити оцінки. Напруга, безперечно є, але небезпеки для країни поки що немає.

Що стосується чотирьох кампаній, які звернулися із листом до нашого уряду, то я гадаю, що це – російські кампанії. Але Тимошенко не дуже зацікавлена у з’ясовуванні цієї ситуації. Мені це видається трохи подібним на шантаж. Чому? Бо у політичних колах Росії домінує точка зору, що Тимошенко поганий партнер для Росії, а вона хоче стати хорошим партнером. І для неї особливо важливо, бо вона не хоче, щоби у енергетичних стосунках партнером Росії був би Президент та його люди. Вона хоче нав’язати себе у якості партнера. І її можна зрозуміти, бо Росії слід працювати із нею. І вона у такий спосіб чинить такий тиск, лякаючи, що з’ясуються несимпатичні факти, учасником яких може стати не лише уряд Януковича, але й кампанії Росії. 

Вадим Карасьов, Директор Інституту Глобальних стратегій: Юлія Тимошенко веде “гру на пониження” своїх попередників...

Юлія Володимирівна провадить відому гру на “пониження” результату попереднього уряду, оскільки у цій грі можна виграти двічі. Якщо прорив вдасться, то новий уряд покаже свою суперуспішність, демонструючи з якого “катастрофічного” становища вони розпочали свою діяльність. Якщо буде не прорив, а зрив, то можна завжди виписати свою індульгенцію, апелюючи до того “у якому стані було народне господарство”, успадковане від Януковича. “НАК “Нафтогаз” це не просте міністерство. Це не лише господарський суб’єкт, галузеве міністерство. Це не лише внутрішньополітичний, а ще й зовнішньополітичний інститут, оскільки на нього зав’язана енергетична дипломатія. Це ключовий напрям української зовнішньої політики на російському на центральноазійському напрямку. Він основний оператор всіх енергопотоків на промислові підприємства та й на комунально-побутові потреби. Тому тут слід взяти на повний контроль і фінанси і інфраструктуру, щоби згодом, використовуючи важелі “Нафтобазу” робити власний трек. 

Чи хотів попередній уряд віддати трубу? Я не можу стверджувати точно, є аналітики, які кажуть, що Бойко зробив все, щоби поправити стан “НАКу”, закачати газ у сховища. І якщо стан НАКу не досить задовільний, то багато в чому це пов’язано із діями російського Газпрому.  Тому я вважаю, що небезпека дещо перебільшена. Окремі енергетичні та газові експерти кажуть, що для нагнітання ситуацію навколо “Нафтогазу” є ще одна причина. Якщо буде підтверджена інформація, що Бойко і Янукович робили все, щоби вирівняти ситуацію, то тоді провина за печальний стан компанії лягає вже на їхніх попередників, Івченка та Єханурова.  Тому запитання на кого скерована нещадна критика Тимошенко залишається відкритим. Але весь комплекс мотивів має своє ядро, і воно веде до труби. І до того, щоби змінити енергетичну транзитну конфігурацію між Україною та Росією, у якій “Нафтогазу України” відводилося не останнє місце. А оскільки неформальним радником Тимошенко у енергетиці  залишається Гайдук, який має своє концептуальне бачення енергетичної політики Україні, яке відрізняється від бачення Януковича, то швидше за все тут розглядається нова енерготранзитна карта Східної Європи та енергетична взаємодія між Україною та Росією. Гайдук був противником відмови від прямого виходу на Центральну Азію, і завжди шукав інші енергетичні маршрути. І тому я підозрюю, що він буде по-іншому вибудовувати енергетичні ланцюжки. І допомогти йому у цьому зможе аргумент у вигляді провального фінансового становища НАКу. Принаймі, воно підштовхне до нової дискусії та нового бачення.

Опитувала Маша Міщенко