Спочатку зруйнували Січ, потім забороняли мову, а тоді – Голодомор
Спочатку зруйнували Січ, потім забороняли мову, а тоді – Голодомор

Спочатку зруйнували Січ, потім забороняли мову, а тоді – Голодомор

15:34, 24.11.2007
11 хв.

Нарешті Голодомор почали називати геноцидом... Історія сучасної України поділяється на періоди до і після Помаранчевої революції... Інтерв’ю з організатором виставки Морганом Вільямсом

В Українському домі проходить виставка, присвячена Голодомору. Один з її організаторів – Морган Вільямс, голова виставкового підкомітету Міжнародного Комітету Голодомору, працює в Комітеті вшанування пам’яті Голодомору під егідою Віктора Ющенка, засновник і довірений власник колекції “Голодомор: очима українських художників”. Нещодавно він отримав орден від президента України Віктора Ющенка за заслуги перед Україною.

Пан Вільямс водночас працює у сфері економічного та ділового розвитку України з 1993 року.

Українського коріння немає, його родина походить з Вельсу.

Відео дня

Морган Вільямс

Морган Вільямс відповів на запитання УНІАН.

НАРЕШТІ ГОЛОДОМОР ПОЧАЛИ НАЗИВАТИ ГЕНОЦИДОМ

Містере Вільямс, коли Вас зацікавила Україна й чому?

Я зацікавився Україною, коли почався розпад Радянського Союзу. Мені здалося, що для мене буде великим викликом працювати в країні колишнього Радянського Союзу, у який я раніше навіть не мав шансу потрапити працювати. І я почав шукати можливості вийти на Східну Європу, саме на Росію та Україну.

Попередніх десять років я займався розвитком сільськогосподарських систем, харчового продовольства.

Першу поїзду до України я здійснив восени 1992 року і навіть жив тут чотири роки – з 1997 по 2000 рік включно.

Тоді мені дуже сподобалася Україна і я вирішив, що працюватиму саме в ній. І, можна сказати, що з 1999 року фактично вся моя робота була спрямована на економічний розвиток України.

Чому, окрім економічного розвитку, Ви ще й почали займатися духовним розвитком?

Не можу сказати, що це був якийсь різкий перехід, я з самого початку цікавився Україною в цілому: українською історією, економікою, українським мистецтвом, особливо українською історією. Почав подорожувати, розпитувати людей про минуле України, бо я дуже мало знав про цю державу.

Я родом з Канзасу... Канзас – це великий сільськогосподарський штат, він чимось схожий на Україну.

Справа в тому, що коли ти працюєш у системі харчування, постачання продовольства, то передусім цікавишся фактами, коли його не вистачало. І мені розказали про Голод 32– 33 років, і це мене дуже зацікавило.

плакат Валерія Вітера

Більшу частину свого життя я прожив за часів, коли Сполучені Штати Америки і Радянський Союз позиціонувалися як вороги…

Мене зацікавив сильний потенціал України, я дізнався, що Україна була жорстоко репресована, зокрема її фермери, що ваша країна була розбита на різні частини. Але зараз Україна має унікальний шанс побудувати справді незалежну, суцільну державу.

Чи помітили Ви позитивні зміни, що відбулися в Україні, відколи Ви сюди приїхали?

Я дуже оптимістично налаштований щодо вашого майбутнього... Спочатку, як я вперше приїхав в Україну, прогрес був дуже повільний, але зараз він набрав швидких обертів…

Думаю, що у вас є всі умови для того, щоб стати провідною нацією, ви маєте унікальне розташування – між Європейським Союзом і Росією, у вас є унікальна земля, сорок сім мільйонів людей, тобто маєте всі передумови для розвитку.

Ви організували масштабну виставку, присвячену Голодомору. Де Ви збирали експонати для своєї виставки?

Я зустрічався з місцевими істориками, експертами, зокрема, зустрівся з нині покійним Джеймсом Мейсом – американським істориком, який вивчав Голодомор. Також мав зустрічі з різними культурними діячами: художниками, співаками, які мені розповідали про Голодомор.

Щоб справити враження про трагедію, потрібно показати її візуально.

Картина Віктора Цимбала

Насправді під час Голодомору 32– 33 років було знято лише близько двох десятків фотографій, на яких зафіксовано людей, які страждали від голоду. Я, звичайно, їх усіх не маю... Більшість фотографій, за допомогою яких зображується Голодомор у США, Європі, були зроблені в Росії у 21– 22 роках, коли там був голод.

Коли дізнався, що в радянські часи ті люди, які хотіли розповісти про Голодомор, були репресовані, мені стало дуже цікаво, що було зроблено в цьому напрямку – що було намальовано, які плакати були зроблені на цю тему.

Ми почали з того, що спочатку випустили альбом з роботами, присвяченими Голодомору, і відтоді почали інтенсивно шукати культурних діячів, художників, які щось робили в цьому напрямку. Ця робота триває й досі.

Зараз ми замовляємо та купуємо картини на тему Голодомору, хочемо всьому світові показати виставку «Голодомор очима українських художників».

Дуже мало художників малювали на тематику Голодомору, бо коли розвалився Радянський Союз, мусили якось виживати і більше займалися комерційними питаннями...

Наша колекція охоплює також картини, присвячені репресіям кінця 30-их років. У нас є 100 робіт художника Куткана, який сам пережив Голодомор, а також був у ГУЛАГу.

Нинішня виставка в Українському домі – це найбільша й найкраще організована експозиція, яка коли-небудь була присвячена Голодомору. Її робили чотири організації, Інститут історії представив 64 плакати, СБУ надала відповідні документи. Усього на виставці 2015 експонатів, які можуть розповісти про історію Голодомору, зокрема – близько сотні картин.

Я аплодую Президентові України та його дружині за ту роботу, яку вони проводять, щоб у світі знали про історію України, зокрема про Голодомор. На своєму віку я знав багато високопосадовців, зокрема й президентів, і хочу сказати, що Віктор Ющенко – мабуть, єдиний президент, котрий, якщо їде в іншу країну, то розказує про історію своє держави.

...На початку української незалежності всі почали говорити про жертви Голодомору, оплакувати ці жертви, але мало говорили про систему, яка до цього призвела. Зараз ми вже бачимо іншу тенденцію – суспільство заговорило про саму систему. І одним з показників такої тенденції є те, що Голодомор почали називати геноцидом.

Картина Валерія Вітера

РОСІЯ НЕ ХОЧЕ ПРАВДИ ПРО СВОЄ МИНУЛЕ

Чи не дивує Вас те, що в Україні ще багато людей не визнають Голодомор, а офіційна Росія взагалі його заперечує?

Для мене це було дуже дивно – і тоді, як я приїхав в Україну, і зараз не перестає дивувати. Просто багато українців насправді не знають власної історії...

Росія багато своїх злочинів не визнає, і це все наслідки імперської політики... Вони не хочуть казати правду про своє минуле.

Згадайте – саме Росія зруйнувала вашу Козацьку Січ, видавала укази проти української мови...

Мені здається, що вони просто не хочуть визнавати свої помилки, хоча в Росії багато людей знають і визнають, що в Україні був Голодомор...

На мою думку, те що відбувалося від 20-их років аж до початку Другої світової війни, – було геноцидом українського народу.

Для мене навіть такого питання не стоїть: чи це був геноцид українського народу – це однозначно був геноцид, і таку думку поділяє багато різних істориків, зокрема нині покійний Джеймс Мейс, а також канадський дослідник Роман Сербин.

І для ООН не повинно стояти навіть питання, чи визнавати це геноцидом, чи ні, тому що це абсолютно очевидний факт.

Ви час від часу буваєте в Росії і, напевне, вже можете порівняти два народи – українців і росіян…

Я не так часто відвідую Росію, більшість моїх поїздок присвячені Україні. Я все-таки більше зацікавлений в Україні, бо вона менша за розміром, у неї цікавіша історія...

Росія дуже велика, і вона була імперією, знищувала людей, насаджувала свою політику, свої правила, а Україна якраз була постраждалою стороною. І гадаю, що це таки вплинуло на менталітет обох народів.

Дуже добре, що вже протягом шістнадцяти років ніхто не посягає на вашу країну, ви маєте свій уряд, свої кордони...

Багато людей боролося, щоб Україна стала саме такою, як вона є…

У жовтні 1983 року 35 тисяч представників української діаспори зібралися у Вашингтоні з двох причин. Перше – це була 50-та річниця Голодомору, бо для всього світу Голодомор став ключовою подією, яка позначала злочини Радянського режиму проти України. Голод став тою подією, про яку вони хотіли розказати цілому світові і саме на основі якої хотіли протестувати проти злочинів режиму. Друга причина, з якої вони зібралися, – хотіли виступити проти окупації Радянським Союзом України (так вони це називали).

Ось чому я наполягаю, щоб ваші лідери пам’ятали, що за незалежність України боролося багато людей.

ІСТОРІЯ СУЧАСНОЇ УКРАЇНИ ПОДІЛЯЄТЬСЯ НА ПЕРІОДИ ДО І ПІСЛЯ ПОМАРАНЧЕВОЇ РЕВОЛЮЦІЇ

Ви мали можливість знати Україну до Помаранчевої революції і після. Що, на Вашу думку, змінилося?

Мені здається, що Помаранчева революція стала визначною, блискавичною подією в українській історії, це критично важлива подія, і тому можна навіть провести таке маркування – до і після цієї революції. Люди дізналися, що їх обманювали, що вибори було сфальсифіковано, і народ узяв владу у свої руки, заявив про те, що втомився й уже ситий брехнею… Врешті вибрали того президента, якого хотіли.

Я сподівався, що прогрес буде більшим після Помаранчевої революції, але, незважаючи ні на що, цей прогрес таки є, і я переконаний, що це був поворотний пункт в українській історії.

У яких Ви стосунках з президентською родиною, і чи знали Ви Катерину Ющенко ще в Америці?

З Катериною Ющенко я зустрівся вперше в Україні, наприкінці 90-их, і вона вже була одружена з Віктором Ющенком… Вона якось прийшла на подію – ми випустили першу книжку в Україні з листівками про Голодомор – і ми тоді вперше поспілкувалися. Я їй розповів, що збираю такі листівки… Я почав це робити абсолютно незалежно від них, і уже потім дізнався, що вони теж цікавляться цією темою.

Відтоді ми почали спілкуватися на тему Голодомору…

У 2003 році я організував першу виставку в Українському домі, присвячену Голодомору, мені потрібні були деякі експонати – хотів показати українське село тих часів, – тож звернувся до Катерини Ющенко. Вона мені запропонувала експонати Віктора Ющенка. Тоді вийшла спільна виставка – з його та моїми експонатами.

Ви так полюбили Україну, а чи не хочете вивчити її мову?

У мене немає природного таланту до вивчення мов. Коли я приїхав уперше в Україну, я ще не знав, скільки я часу тут залишуся. Знаю, що у вас є така програма для ваших урядовців, що вони повинні за шість місяців вивчити українську мову, але для мене це щось фантастичне.

Хочу сказати, що мені пощастило потрапити в Україну, я дуже радий, що тут поспілкувався з багатьма людьми – це приблизно кілька тисяч.

Я стараюся приїжджати щонайменше чотири рази на рік, і цього разу я проведу тут три тижні, решту частину часу я присвячую роботі над українськими питаннями у Вашингтоні.

Які роботи Вас найбільше вражають і, на Вашу думку, характеризують Голодомор?

Це картина українського американця Віктора Цимбала – одна з найбільш вражаючих картин, вона показує, що люди їли все для того, щоб вижити. Протягом багатьох років ця картина була символом Голодомору в Америці.

Морган Вільямс і Валерій Вітер

Також мене сильно вражає одна з останніх картин Валерія Вітера, яка показує, як зерна пшениці переходять у черепи людей...

Ця виставка після України поїде в США, Австралію, Канаду

Розмовляли Оксана Климончук, Оксана Романюк

Фото Оксани Климончук

Новини партнерів
завантаження...
Ми використовуємо cookies
Погоджуюся