Юрій Андрухович ненавидить свої книжки і мріє про радіостанцію

"Я хочу перевірити, як довго я витримаю – нічого не писати. Може у мене взагалі вже такої потреби немає. Може я до цього і не повернуся вже більше. Чому ні?.." Інтерв`ю

Юрій Андрухович – один з найвідоміших українських культурних діячів. Його твори користуються великою популярністю не тільки в Україні, а й закордоном. Патріарх літературної групи Бу-Ба-Бу, автор романів "Перверзія", “Рекреації”, “Московіада”, “Таємниця”,  поетичних збірок “Середмістя” та “Екзотичні птахи та рослини”, численних есе і статтей. Днями Андрухович взяв участь у Львівському Форумі видавців. Під час автограф-сесії письменник погодився на інтерв’ю УНІАН.

Пане Юрію, Ви – частий гість книжкових ярмарок. Ви відвідували Buchmesse в Лейпцигу і у Франкфурті, у Варшаві. Чим, на Вашу думку, від них відрізняється Львівський форум?

Принципово – нічим. Це є один і той самий варіант: видавництва мають стенди, відвідувачі ходять від стенду до стенду, видавці знайомляться між собою, складають якісь угоди з авторами. Особливість в тому, що все-таки в українському контексті Львівський форум унікальний - це справжнє книжкове свято. Інших книжкових свят в нашій країні я не знаю. Це найбільш успішно пристосована практика Західної Європи.

А Ви бачите якісні зміни порівняно з минулим роком?

Зміни, як правило, полягають в тому, що більше учасників із року в рік і більше гостей. 

У рамках Львівського форуму Ви презентували Антологію “Бу-Ба-Бу”. Для Вас особисто це екскурс у минуле чи крок у майбутнє?

Однозначно, це екскурс у минуле. Це дуже хвилююче, зворушливе минуле. І я думаю, в такій версії, яку запропонував  видавець Василь Габор, воно вже так чи інакше стає не зовсім минулим для мене. Це ніби зроблено іншою людиною через її смаки, бачення, відчуття цього.

Західна критика порівнює Вас за значністю у світовій літературі з Умберто Еко. Як Ви до цього ставитесь?

Я не зустрічав таких порівнянь в західній критиці. Для мене це нове. Насправді я б з цим не погодився. Мені вже давно не цікаво читати Умберто Еко. А я хотів би, щоб мені себе було цікаво читати (сміється).

Найголовніша книга Вашого життя?

Давайте все-таки повернемося до тієї, яку я найчастіше називаю – такий роман американського письменника Томаса Вулфа. Він називається “Look homeward, Angel”. Російською це буде: “Взгляни на дом свой, Ангел”, оскільки українського перекладу, здається немає.

А особисто Ваша книга?

Так.

Завжди та, яка найновіша, тобто на сьогодні – “Таємниця”.

До речі, про “Таємницю”. Свій тур з нею Ви почали зі Сходу України на Захід. Відправною точкою був Харків, і Ви до речі, охарактеризували це як “прекрасний початок”. Чому не з Донбасу?

Справа в тому, що це залежить не тільки від мого бажання чи від бажання видавців, а й також від того, чи є бажання на місцях, чи є в цьому потреба. Тур “Таємниця” складався від міста до міста через контакти з людьми, які в цих містах живуть і які цим займаються – підготують залу, публіку. Займаються невдячною, але потрібною справою. І на той момент таких контактів на Донбасі не було ні в мене, ні в моїх видавців. Але зараз це виправляється. Ми поїдемо в такий осінній тур з Жаданом і з Дерешем. Там, у нас, власне, Луганськ і Донецьк також є серед інших міст.

У тій самій “Таємниці” ви написали, що Ваші “заняття літературою від невміння творити музику”. Чому саме так? Ви вважаєте, на музичній ниві Ваші досягнення були б більш значущими?

Ні, просто мені більше подобається цей шлях самовираження.

Чому ж Ви не зробили свій вибір на користь музики?

Тому що в дитинстві мало хто з нас робить якийсь вибір сам. В дитинстві за нас роблять наш вибір наші батьки, діди, сусіди, вчителі. В дитинстві ми до певного віку є цілковито залежні. За мене був зроблений вибір таким чином, що мені давали вивчати мови, а не музичні інструменти.

Тут повз проходять брати Капранови. Андрухович вітається: “Я дуже дякую за книжку, і навіть вже встиг прочитати. Я вважаю, що “очень своевременная”. Так що успіхів Вам з нею!”

Давайте закінчимо з дитинством. Ви написали: “Дитинство – це суцільна безодня, це просто катастрофа, найгірше, що може трапитися у житті”. Ви насправді так вважаєте, чи може мова йшла про ваше особисте дитинство?

Я не думаю, що тільки я був такий нещасний в дитинстві. Я думаю, це нормальний стан будь-якої дитини відчувати певну ізольованість і постійний тиск з боку старших.

Я чула, що ви пишете під музику, під яку?

Дуже різну.

Це залежить від настрою?

Це залежить від не знаю чого – від випадковості, від вибору. Коли в музичній колекції вже кілька тисяч назв музичних творів і виконавців, то це дуже і дуже приємна річ – випадково прийти, тицьнути навмання пальцями і почати писати саме під цю музику. Або, наприклад,  згадати собі: “О, в мене є щось таке, треба знайти і послухати. Я цього не слухав вже три роки”.  

А чи є такий власний твір, який з плином часу перестав подобатися?

Як Вам розповісти? Це є припливи і відпливи. Після того, як твір написаний, виданий, обов’язково настає момент, коли він перестає подобатись і навіть гидко цю книжку брати в руки. Ти починаєш її просто ненавидіти. Це означає, що ти насправді дозрів до чогось наступного, до наступної книжки. І зараз думаєш тільки про неї. А потім минає якийсь час, ти знову знаходиш щось у цьому творі, що тобі подобається. Тобто це така ротація, вона крутиться.

А літературні смаки змінюються?

Звичайно! Як і будь-які інші смаки.

А зараз що читаєте?

Зараз я читаю твори в кількох томах (тому я вже досить давно їх читаю) одного надзвичайно сильного і практично у нас невідомого угорського письменника, якого звати Шандор Мараі. Письменник, який став, власне кажучи, героєм 30-х років. На мій погляд, це дуже, дуже і дуже актуально сьогодні.

А кого з українських авторів читаєте?

Я певного разу зарікся, що не буду називати українських авторів більше жодних. Тому що я називаю п’ятьох, а потім 55 ображаються і починають говорити, що я якусь свою мафію створюю. Тому я не буду називати.

Ваша дочка – відома українська письменниця. Чи вбачаєте Ви в цьому Вашу заслугу?

Ну як заслугу? Якоюсь мірою це не випадковість, тому що вона бачила мій поганий приклад у своєму дитинстві і в юності. І вирішила, мабуть, що це не так вже погано. 

А вона зверталася до Вас за допомогою, чи давали Ви якісь поради або вдавалися до критики?

Ви знаєте, ні. Безумовно, що читав все. Вона давала і дає мені все це прочитати. Але тут не йдеться про пораду чи допомогу. Це, так би мовити, оцінка ще одного читача серед перших читачів.

Як Ви ставитеся до критики?

Є критика більш розумна, а є, так би мовити, менш розумна. До тієї, яка ставиться з більшим розумінням, я теж ставлюся позитивно. Але, щиро кажучи, я намагаюся за нею не стежити, не бачити її, не читати. Я не шукаю рецензії на себе. Якщо вона вже мені трапляється, я роблю все можливе, щоб її не читати. Незалежно від того, чи це написано позитивно чи негативно.

Тривалий час Ви жили у Німеччині. Чим відрізняється сучасний літературний процес в Україні і Німеччині?

Я не можу сказати, що тривалий. Власне кажучи, це був рік. Ясно, що процес відрізняється. Це продиктовано передусім суттєво іншими тенденціями, які панують в літературному процесі. Німецькі автори, скажімо, дуже і дуже послідовні в тому, щоб писати якомога соціальніше. Крім цього, це велетенський книжковий ринок. Разом із Австрією і німецькомовною частиною Швейцарії це десь в середньому сто мільйонів потенційних читачів. Це дуже читаючий ринок. Книги купують, читають і обговорюють. І вони присутні в повсякденності. Дуже багато уваги їм приділяють медіа – є декілька телеканалів, на яких нормою є постійні кількагодинні літературні дискусії. Загалом, це схильність німців як таких до абстрактного мислення, до розмірковувань, до серйозних тем. Це не притаманно нам. Ми легковажніші.

І насамкінець доволі банальне запитання – над чим зараз працюєте?

Ні над чим. Я дуже радий, що маю таку щасливу нагоду вже декілька місяців нічого не писати. Я ніби принципово це роблю. Вперше в житті у мене є така ситуація, коли я можу не гнати з цим. І я хочу перевірити, як довго я витримаю – нічого не писати. Може у мене взагалі вже такої потреби немає. Може я до цього і не повернуся вже більше. Чому ні?

Тоді чимось, окрім літератури, плануєте зайнятись?

Планую...

Чим саме? 

Цього я ще не знаю. Я можу чим завгодно почати займатись. Ну, наприклад, я хотів би мати достатньо грошей, щоб заснувати власну радіостанцію. Але це тільки одна з можливостей.

Розмовляла Анна Ященко

УНІАН в Google News