Навіщо „дони” наганяють БЮТу зайві відсотки?

Це питання не на жарт турбувало аналітиків та політологів, які ламали голови над тим, навіщо коаліційна більшість ЦВК влаштувала всю цю буфонаду навколо реєстрації/нереєстрації виборчого списку Блоку Юлії Тимошенко. Адже від самого початку було зрозуміло: усунути від виборів одну з найбільших політичних сил України не вдасться ні за якої погоди.

І навіть не тому, що юридична позиція „регіональних” членів ЦВК була завідомо програшною і базувалася на хистких непрямих посиланнях на розрізнені пункти законодавства, а бютівські юристи одразу вклали в руки Юлії Володимирівни недвозначне рішення Конституційного Суду. Річ у тім, що навіть за наявності якихось вагомих юридичних підстав „донецькі” мали добре розуміти всю згубність такого кроку. Це ж раз і назавжди навісити на себе наліпку „антидемократична авторитарна сила” перед міжнародним співтовариством. Після цього донецьким бізнесам до Європи хоч і не ходи.

Отже, ця нібито спроба нереєстрації списку БЮТ була приречена заздалегідь на провал, тим паче – враховуючи останні судові перемоги тимошенківців. „Дони” просто не могли цього не знати. Як не могли не знати й того, що надзвичайно талановита піарниця Юлія Тимошенко витисне максимум для власного іміджу зі статусу „ображеної донецькими бандитами”.

Справді, скликана за гарячими слідами прес-конференція зосередженої та лиховісно-гнівної Тимошенко була, що називається, класикою жанру. Усі потрібні юридичні документи під рукою, ядучі формулювання самі рвуться з вуст. І не лише на адресу „бандитської” партії, а й на адресу „союзничків” з НУ–НС, які, мовляв, не виступили на захист „переслідуваного ворогами” БЮТ. Додамо заради справедливості, що нашоукраїнці таки видали відповідну заяву тоді ж у суботу, але ближче до вечора.

Чому ж „дони” пішли на те, аби награвати зайві відсотки Юлії Тимошенко, надавши їй чудовий майданчик для піару і можливість зі сльозою в голосі на зустрічах з виборцями до самого 30 вересня розповідати, як її мало не „прокинули” з виборами, оскільки дуже боялися її перемоги?

Простіше за все стверджувати вслід за самою Тимошенко, що в Партії регіонів зібралися ще не досвідчені політики, які діють імпульсивно і не можуть до пуття порахувати до трьох.

Але тут виникають великі сумніви. На двох останніх виборчих кампаніях 2004 та 2006 років „регіонали” набули немалого досвіду, обзавелися добрими аналітиками та піарниками, у тому числі й американськими. І штаб „донецьких” неодноразово демонстрував доволі грамотні та адекватні реакції на політичні подразники. Зокрема, нинішня стратегія „приклеювання” до всіх соціальних та політичних ініціатив „помаранчевих”.

Тому зароджується підозра, що проценти БЮТ награються свідомо.

Автор своє гіпотетичне пояснення таких дивних зовні дій „донецьких” пов’язує з практично неприкритим бажанням верхівки цієї сили (особливо ахметовських) створити після виборів так звану „широку коаліцію” з блоком НУ–НС. Саме такий формат міг би дати „донам” необхідну легітимізацію на міжнародній арені, а також хоча б тимчасову соціально-політичну стабільність, необхідну для покращення ситуації в їхньому бізнесі.

Річ у тім, що протягом останніх трьох-чотирьох тижнів рейтинги БЮТ та НУ–НС демонстрували тенденцію до вирівнювання. А раптом на позачергових виборах парламентських виборах „помаранчі” все-таки наберуть хоч трішечки більше голосів, ніж біло-блакитні? І при цьому „Наша Україна – Народна самооборона” бодай на пару десятих відсотка випередить БЮТ? Тоді майже напевне буде організована саме помаранчева коаліція, оскільки Віктор Ющенко поставить тоді на уряд „свого” прем’єра й отримає дуже серйозні важелі як у виконавчій, так і в законодавчій гілці влади.

А от якщо в цьому варіанті у БЮТ виявиться значна перевага над ющенківцями? Чи готовий Віктор Андрійович пережити явлення народові „прем’єра Тимошенко-2”? Здається, Президент убачає у Юлії Тимошенко набагато більшу небезпеку, ніж у „сильному бізнесмені” Рінаті Ахметові. І чи то є марні побоювання? Адже він має всі шанси в такому варіанті отримати за кілька місяців не лише „сина Бога”, а й „брата Бога”, „дружину Бога” і багато інших наднеприємних піар-сюрпризів. А також масштабне перетягування на себе владної та кадрової ковдри. У 2005 році Ющенко все це вже проходив. Аж до нічних лісових нарад.

А тому такий психологічний розрахунок донецьких цілком міг би спрацювати. І їхня тонка гра на кшталт шахової з жертвою кількох відсотків заради здобуття бажаної мети. Якщо, звичайно, автор не приписує „донецьким” зайву геніальність і здатність до прорахунку ситуації не згірш за відомого професора (з одним „ф”) Моріарті...

Микола Писарчук