Українці очима американців: компромісу – ні, термосу – так

В одному з американських видавництв у штаті Массачусетс днями побачила світ книжка Kiss, Bow or Shake Hands: Europe (Цілуватися, кланятися чи тиснути руки у Європі), у якій автори Terri Morrison i Wayne Conaway дають поради охочим вести бізнес у 25 європейських країнах. Окремий розділ присвячено й Україні.

Профіль України у виконанні американських консультантів зіткано як із поширених міфів та стереотипів ("розпочата пляшка горілки неодмінно має бути допита до дна"), так і спостережень, що можуть стосуватися й інших націй ("українець вважає, що лише він має право критикувати свою державу; коли починаєте критикувати її ви, він відразу кидається її захищати"). Однак місцями трапляються й небезпідставні закиди.

Скажімо, автори вважають українців одноосібниками, які у своїх діях часто суб’єктивні й імпульсивні, ідеалістичні й місцями схильні до конфронтації. "Компроміс вони вважають за прояв слабкості", а тому, на думку авторів, західним бізнесменам на переговорах з українськими партнерами не варто поспішати й поступатися. Водночас, враховуючи схильність нації до імпульсивно-необдуманих вчинків, не варто сприймати українське "ні" за металево-остаточне. Є істотний шанс, пишуть массачусетці, що ваш український партнер передумає.

На відміну від багатьох своїх сусідів, українці відкриті до інформації, звикають до вільного обміну інформацією та "відчувають відразу до будь-яких спроб підпорядкувати їхнє життя колективним домінантам". Ми, українці, "глибоко релігійні, однак не фундаменталісти". Нація з сильним сімейним інстинктом, однак з моментальним переходом від любові до ненависті.

Щодо романтизму, то дивно було не знайти в бібліографії книжки посилання на томенкову "Теорію українського кохання", оскільки Морісон та Конвейн фактично цитують екс-віце-прем’єра та віце-спікера: "Любов у виконанні українців огорнена швидше в шати Філософії, аніж романтизму". Нам притаманна глибока повага до прекрасної статі, а жінки в нас – "моральні лідери нації". Приклади обачно не наводяться.

Однак нам генетично непритаманна пунктуальність, і західні бізнесмени мають про це знати. Для українця запізнитися на ділову зустріч на півгодини-годину – це в межах гарного тону. Автори книжки відшукали пояснення цьому в радянському Кодексі законів про працю, коли з роботи практично звільнити було неможливо, у тому числі й за запізнення (насправді стаття така була, і час від часу застосовувалася).

Українці образяться, якщо ви протискуватиметеся до свого місця в театральній залі спиною до них. Зустрічі зазвичай відбуваються тут у ресторанах (які значно змінилися на краще за останні десять років), але якщо вас запросили додому – це данина шани й поваги. Не забудьте прихопити з собою шампанське, якийсь делікатес і квіти для господині. Певна річ, будьте готові до невпинної дегустації міцних алкогольних напоїв.

Що є спільним між українцями та американцями? – запитують насамкінець автори. Три речі: розуміння сучасних технологій і захоплення всілякими пристроями. Спокуса мислити масштабно, часто на шкоду реальному просуванню вперед хоча б на дюйм. І, нарешті, любов до природи та бажання проводити на свіжому повітрі щонайбільше часу.

Саме тому, радять автори, не сушіть собі голову, що подарувати українцеві. Подаруйте йому термос.

На природі знадобиться.

Ігор Шпак, Детройт (США)