Віталій Кличко: я почав думати по-українськи

Нам вартувало чималих зусиль, щоб затримати чемпіона світу для інтерв`ю. "У мене  сімнадцять вільних хвилин", - відрізав він. - "Добре". Справилися за 16.43. Віталій Кличко про Київ, про себе і своїх дітей

Зазвичай прес-конференції в УНІАН займають близько години. І то цього часу, як правило, не вистачає, щоб розповісти необхідне. Під час останньої прес-конференції Віталій Кличко вклався в півгодини, рушив до виходу, і нам вартувало чималих зусиль, щоб затримати чемпіона світу для інтерв`ю. «У мене  сімнадцять вільних хвилин», - відрізав він. - «Добре». Справилися за 16.43.

- Перше запитання: часу, як видно з умови, Вам категорично не вистачає? 

- Загалом, так. У сім годин - тренування, в дев`ять я вже в офісі. Потім  зустрічі, робота у фракції, соціальні проекти, Київрада... День пролітає непомітно. 

-  Робочий день депутата Київради. А не хотіли б Ви змінити роботу: зараз будуть дострокові вибори у ВР, може, висуватиметеся? 

- Стати депутатом для мене не самоціль. Мета - зміни  в нашому суспільстві.  У суспільстві велика кількість хворобливих ознак. Починаючи від культури водіння на дорогах і закінчуючи великою політикою. Хороший приклад. Щойно в газеті прочитав статтю: «Хабарі в київські інститути виросли в два рази» і тут же - повний перелік інститутів з розцінками, внизу – підпис: «хабарі беруться тільки через знайомих». Страшно, що всі живуть за цими неписаними правилами - це норма для нашого суспільства...

Що тоді говорити про політику?.. У Верховній Раді, в Київраді – усюди йде хворобливе протистояння, не згадуватиму вже про мораль і принципи деяких учасників даного процесу. Ми всі говоримо про європейські стандарти, але продовжуємо жити за нормами і правилами, близькими до бананової республіки.

 - Депутатові Київради це добре видно?

- Київ - серце України, її візитна картка. Все, що відбувається в Києві, відбивається на кожній області, на кожному регіоні. Поступово життя в столиці стає некомфортним. І, може, це звучить  непатріотично, але останнім часом ловиш себе на думці, що комфорту більше для жителів у Берліні, в Мюнхені, у Варшаві.Там немає безконтрольно-хаотичної забудови, немає транспортного хаосу, немає завішування міст щитами, через які вже не видно історичних будівель, а тільки рекламу. Проблеми наших під`їздів, ліфтів, сміття зачіпати не буду. Київ повинен розвиватися  відповідно до стратегії і чітких правил. Ні стратегії, ні правил поки не  видно. Столиця ж віддається на розтерзання людям, які бачать в ній тільки джерело фінансового доходу.

- Що Ви особисто збираєтеся робити, щоб зупинити це?

- Використовуючи адміністративні і фінансові важелі, можна в короткі терміни змінити  не тільки принципи, але і стан речей в місті. Будучи мером, зробити це набагато простіше.

- У Вас є якась уявна форма, картинка, яким конкретно Ви бачите Київ?

- У кожного міста є своя історія. У кожного міста є і своя місія,  я хочу, щоб Київ був містом-музеєм. Київ – це серце православ`я, і мені дуже боляче дивитися, коли в історичному центрі поряд з церквами зростають монстри зі скла і бетону.

 Дуже хочу, щоб Київ залишався зеленим містом, містом-парком, був комфортним для життя людей. Точно не хочу бачити його кам`яними джунглями.

- Ви жили за кордоном, зараз в Києві. Як пройшла Ваша адаптація, повернення до витоків?

- Я киянин, я виріс в цьому місті, тут закінчив школу, інститут, тут моя Батьківщина, а за кордоном я якийсь час працював, і адаптуватися до Батьківщини мені не потрібно.

-  З ким із відомих політиків Ви вважаєте за краще спілкуватися?

- Я не будую парканів у спілкуванні з людьми. Для мене не мають значення їх політичні погляди і симпатії. І з біло-блакитними, і з помаранчевими спілкуюся однаково, висловлюю свої думки,  вислуховую їх аргументи. На превеликий жаль, у багатьох політиків різниця між їх заявами і діями дуже істотна. 

- Які Ваші стосунки із столичним мером Черновецьким?

- Особистих претензій немає. Претензії тільки як до градоначальника. Мене не влаштовує процвітання корупції, хабарництва, вирішення питань «під столом»,  роботу Київради багато хто сьогодні  сміливо називає театром абсурду.

- Наскільки відомо, Ваш син Єгор займається тхеквондо. Має пояс, оранжевий, між іншим. Чи не свідчить це про якийсь конфлікт між батьками і дітьми, адже східна філософія заснована зовсім на інших принципах, ніж бокс.

- Я сам довгий час займався східним єдиноборством, і вітаю  філософію, яка лежить в основі цих видів спорту. Вона проповідує дисципліну, пошану до старших, філософське сприйняття життя.  Я радий, що Єгор займається тхеквондо, йому це подобається, і у нього вже є перші успіхи. Заняття спортом напевно допоможуть йому в житті.

- Не хочете, щоб хтось з Ваших дітей став боксером, як Ви?

-  Професійний спорт -  важка праця і черствий шматок хліба.  Для мене головне, щоб мої діти стали в першу чергу справжніми людьми, здобули хорошу освіту. Я підтримаю їх в будь-якому виборі.  Якщо хтось з них захоче присвятити себе професійному спорту – я, звичайно ж, допоможу.

- Останнім часом Ви стали добре розмовляти українською. Чи вивчаєте Ви її спеціально, може, є репетитор?

-  Неможливо вивчити мову, не спілкуючись нею. Зараз у мене є середовище спілкування, я займаюся з репетитором, багато читаю українською.  Ще є певні шорсткості, але я постійно шліфую і удосконалюю її.  До речі, піймав себе на думці – вже почав думати по-українськи! 

Антон Зікора