Яценюк у Канаді пообіцяв не наступати на граблі і вступився за донецьких

Нога українського президента не ступала на цю землю вже 12 років, прем’єра – 10 років, самого міністра не було більше шести. Хоча йдеться про державу, з якою Україна офіційно має Угоду про особливе партнерство, підписану ще у 1994 році...

Нога українського Президента не ступала на цю землю вже 12 років, прем’єра – 10 років, самого міністра не було більше шести. Хоча йдеться про державу, з якою Україна офіційно має Угоду про особливе партнерство, підписану ще у 1994 році.

А ще має двосторонній товарообіг близько 300 млн.дол. за минулий рік (тоді як, наприклад, з Росією – більше 20 млрд.дол., а з ЄС – більше 20 млрд.євро) та канадські інвестиції на мізерному рівні - 0,7% від тих, що працюють в українській економіці. А Канада, між іншим, є членом Великої вісімки...

Від України Канада має кращий зиск – понад 1 мільйон 200 тисяч українців, які створили величезну громаду, що є історично дуже впливовою як в політичній, так і в економічній площині. Говорити про аспект культурний вже й годі: на заході Канади, де українців найбільше, наша культура вже давно є частиною загального укладу. Приходячи записати свою малечу до танців, будь-який канадець обирає між класичними, латино-американськими та українськими танцями. До речі, майже пів-Канади вже фарбують писанки до Великодня, а питання збереження української мови є взагалі окремою віхою у житті діаспори.

Водночас любов до України (подекуди до України більш придуманої, аніж реальної) в громаді є просто культовою, себе її члени вважають абсолютними українцями, причому такими, які знають - що і як треба зробити для України. Вони, між іншим, і роблять (згадати хоча б величезну кількість громадян Канади – більше тисячі, які приїздили спостерігачами на наші останні президентські і парламентські вибори).

Ігнорувати все це роками для української влади було як мінімум нерозумно. Але нарешті офіційний Київ почав відновлювати мости, і візит нещодавно призначеного міністра закордонних справ Арсенія Яценюка саме до Канади був дуже правильним. Тому що під час цього візиту слово “нарешті” з полегшенням говорили як в українському посольстві, так і серед канадського істеблішменту.

Красномовним свідченням того, що такий візит був бажаний самими канадцями, є і зустріч Яценюка з прем’єр-міністром Канади, яка, до речі не значилася в програмі перебування українського міністра, і велика кількість переговорів з урядовцями, парламентарями та бізнесменами Канади, - все це було щільно втиснуто в два дні візиту.

Крім того, Яценюку вдалося хоч і частково, але задовольнити і громадський інтерес до сьогоднішньої України під час виступів і спілкування в Оттавському університеті та в Українському центрі в Торонто. До речі, щодо останнього, то міністр дещо здивував представників діаспори тим, що наполягав не на месиджах, які б їм хотілося почути, а на об’єктивних моментах, які вважав за потрібне донести.

Наприклад, стосовно дострокових парламентських виборів (а канадські українці виявилися великими їхніми прихильниками і їм не подобається, що українські політики обговорюють можливість проведення додаткових засідань у Верховній Раді), Яценюк заявив, що в оцінці політичних процесів не можна застосовувати тільки білий і чорний кольори, мовляв, якщо треба зібрати ВР для того, щоб  профінансувати вибори, або для того, щоб політичні сили поставили свої підписи під консенсусом щодо дати їх проведення - то Раду треба збирати.

Звертаючись до діаспори, міністр наголосив: “Якщо є потреба йти на певний політичний компроміс, то на нього треба йти. Це може подобатися або ні, але Партія регіонів сьогодні представляє близько 35% українського населення. Хіба вони не українці? (При цьому дехто з зали став вигукувати: “Ні!”). Це такі самі українці, це наші люди, це люди нашої великої країни, і я закликаю всіх це зрозуміти!”. В залі повисла тиша.

Більш того, стосовно закидів щодо впливу Росії, Яценюк попросив громаду зрозуміти, що Україна не є ізольованою державою. “Складно мати конструктивні, прагматичні і дружні стосунки з цією країною, але це є наше покликання. Ми не повинні бути радикальними в стосунках з Росією – ні в якому випадку. Це об’єктивна реальність, яку ми повинні визнати, і Україна має бути дуже ефективною в українсько-російських стосунках. Ми повинні відстоювати свої національні пріоритети, боротися за власну національну лінію, і це повинно бути ефективно, красиво, достойно, професійно, але при цьому ми також повинні і поважати цього великого сусіда. Тому що багато зав’язано на цій території, починаючи з торгівлі і закінчуючи обміном людьми, досвідом, газом, нафтою і всім іншим. Таким чином українсько-російські стосунки є також нашим пріоритетом. І ніхто нікому там не збирається кланятися, але ми повинні товаришувати так, щоб не порушувати національні принципи з одного боку і отримувати максимальний взаємовигідний процес з іншого боку”, - відчеканював Яценюк.

На запитання стосовно визнання воїнів УПА  міністр підкреслив, що Президент України протягом останніх двох років намагався це зробити, але це не просто, бо різні політичні сили зловживають цим питанням. Яценюк зіслався на те, що сьогодні це питання знаходиться в площині парламенту і його політичних сил, тому треба очікувати саме на парламентське рішення, але, визнав він, поки що суттєвих зрушень в цій проблемі немає. В той же час на питання щодо радянських солдатів, Яценюк підкреслив, що його позиція полягає в тому, що ніхто не має жодного права будь-яким чином принижувати роль і місце цих людей, оскільки дуже багато українців воювало і загинуло у другій світовій війні. “Це є українські громадяни, це є ті люди, які визволяли від фашистської навали нашу українську територію, тому я виступаю проти перегляду української історії”, - наголосив він.

“На проблему СРСР треба дивитися не через призму другої світової війни – це різні речі. Те, що стосується Совєтів – це абсолютно інше питання, яке має глибокі історичні проблеми. Так склалося, що ми були частиною Радянського Союзу, і наш досвід у цьому союзі був не найкращий, і з цього українська нація повинна винести серйозні уроки. Ми уже один раз там були, ми вже один раз ставали на ті граблі, другого разу не буде”, - зібрав оплески міністр.

Але представників діаспори цікавило ще чимало питань – і про перенесення пам’ятника радянському солдату у Таллінні, і про вступ України до СОТ, і про російський Чорноморський флот у Севастополі, і про енергетичну політику України. Причому, на політично-запальні питання міністр відповідав з такою технократичною чіткістю і  подробицями, що іноді частина аудиторії, яка, в основному, була старшою за віком, втрачала орієнтир у цих деталізованих економічних коментарях завзятого українського урядовця.

Питали також і про Голодомор. Міністр повідомив, що українська сторона звернулася до прем’єра і міністра закордонних справ Канади і попросила канадський уряд також визнати Голодомор в Україні геноцидом проти українського народу додатково до прийнятої у 2003 році Сенатом Канади відповідної резолюції. При цьому Яценюв висловив сподівання, що до 75-роковин цієї трагедії Україна отримає додаткове міжнародне її визнання, втім він апелював і до складностей голосування в ООН з цього питання.

Ну й звичайно, не обійшлося без запитань про стан української мови в Україні. Яценюк визнав: не можна все зробити за один день, бо це дуже складна проблема. “Від того, що ми будемо виходити на кожен куток вулиці і кричати, що любимо українську мову, ми не змінимо ситуацію”, - міністр відправив месидж в зал, реакція якого була вже неспокійною. Натомість Яценюк не зупинявся, наголошуючи: треба діяти по-іншому - вимогами про обов’язковий обсяг українського мовлення у ЗМІ, про титрування та дублювання. А рушійною силою має бути українська література.

“Це є блоком так званої конкуренції, ми повинні бути цікавими! Які книжки ми видаємо в Україні, де нобелівські лауреати в Україні? Треба себе запитувати, а не винити то росіян, то ще когось! Всі винні – лише ми не винні, що в сім’ї не годні навчити дитину чи родичів української мови, що не знаємо, що таке релігійні свята!”, - рубав міністр. Якому, до речі, в цій ситуації не дуже допомогло те, що по сонячній погоді він повні дві години вистояв перед діаспорою у теплих гуцульських строях - у залі пішов шепіт: що це він нам таке каже!

Але все скінчилося добре. Міністр вручив привезені нагороди та посвідчення закордонних українців, а також запропонував пакувати валізи і їхати до України спостерігати за виборами - щоб забезпечити їхню прозорість і демократичність.

В цілому ж громада сприйняла міністра позитивно. Але є нюанс – найбільше вона хоче бачити Президента Ющенка. Це тема, про яку кажуть всі канадські українці, і звучить це так: “Ми хочемо, щоб він чимнайскорше приїхав у Канаду, нас відвідав. Він вже був в Америці, Франції, Казахстані, Туркменістані, всюди був – лише в Канаді не був. Ми були  спостерігачами на виборах 2004 року, коли його обрали. І тепер ми хочемо, щоби він приїхав. Ми знаємо, що як Президент Ющенко приїде в Канаду, наші зв’язки стануть кращі!”.

У свою чергу міністр під час візиту кілька разів наголошував: наш політичний діалог перебував в певній стагнації, але ми домовилися, що на найвищому політичному рівні Україна і Канада будуть його відновлювати. І міністр закордонних справ Канади МакКей вже сказав, що з цією метою прибуде до України в найкоротші терміни.

Величезні сподівання на перелом у двосторонніх відносинах та наповнення їх реальним змістом має на поточний рік і український посол в Канаді Ігор Осташ. “Найголовніше, що цього року все ж таки має відбутися візит Президента України”, - говорить він, додаючи, що разом із офіційними візитами Яценюка та міністра оборони Гриценка, який також очікується в цьому році, це свідчить про динаміку з дуже серйозними перспективами.

А вони є. За словами Осташа, країни мають дуже потужну нормативну базу для ефективної співпраці, але є ідеї підписання і кількох нових документів. “Будемо працювати над Меморандумом щодо енергетичної співпраці, також ми можемо просунутися вперед з Угодою про тимчасове працевлаштування українців в Канаді”, - говорить посол.

Він підкреслює, що сьогодні найбільша в економічному плані провінція Альберта, прем’єр-міністром якої став українець Ед Стельмах, має серйозні проблеми з робочою силою – орієнтовно 300 тисяч незаповнених робочих місць. В основному йдеться про фахівців, яких в Україні є дуже багато, – у нафтогазовій промисловості, будівництві газо- і нафтопроводів. “Тому ми говоримо про можливість працевлаштування українців в Альберті, тут ми дійсно маємо дуже серйозні перспективи, які можуть значно підвищити рівень наших двосторонніх взаємин на базі конкретних кроків і конкретних результатів”, - говорить посол.

Щодо Меморандуму з енергетичної співпраці, то йдеться про питання енергетичної безпеки, альтернативних видів енергії, співпрацю в галузі ядерної енергетики (канадці мають дуже розвинену ядерну енергетику і можуть серйозно допомогти Україні у питаннях, наприклад, збільшення видобутку уранової руди), про просування канадських компаній у видобутку українських вуглеводів, зокрема, у чорноморському і азовському регіонах, і звичайно ж – про можливу допомогу України у видобутку в Альберті нафти.

Осташ також підкреслює наявність політичного канадського досвіду, вкрай корисного для України, бо Канада - це країна, яка уникає політичних стресів, і де “вміють домовлятися”.

З іншого боку, посол вражений тим, як в цій державі відбуваються партійні форуми і вибори партійних лідерів: серйозні партійні конференції по всій Канаді, дискусії в прямому ефірі, як правило 4-5 кандидатів на лідерство в партії, і нарешті з’їзд, який триває 3-4 дні, в прямому ефірі ідуть дебати між різними претендентами. “Надзвичайно відкрита внутрішня партійна політика, нам треба вивчати цей досвід і застосовувати в Україні”, - говорить він. 

Канада вже багато чого зробила для України, згадати хоч б виділені нею 66 мільйонів доларів для ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи, чи серйозну підтримку з боку канадського уряду у питанні вступу України до СОТ, чи системну співпрацю в оборонній сфері. Проте перспективи двосторонніх відносин можуть бути надзвичайно широкими.

Довідково. Останній візит в Канаду Президента України відбувся 23-27 жовтня 1994р. - за часів каденції Леоніда КУЧМИ; останній візит в Канаду міністра закордонних справ України відбувся 25-26 березня 2001р. – за часів каденції Анатолія ЗЛЕНКА.

До України візити офіційних осіб Канади відбувалися:  у січні 1999р.- прем’єр-міністра Жана КРЕТЬЄНА; у грудні 2001р. – міністра закордонних справ Дж.МЕНЛІ; у січні 2005р. (для участі в інавгурації президента Віктора ЮЩЕНКА) – генерал-губернатора Андрієна КЛАРКСОНА.

... А ще з довідкових матеріалів раптом виявилося, що Торонто є містом-побратимом Києва. Треба про це повідомити київському меру – може він ще й не знає про такий потенційно перспективний напрямок для діяльності.

Олена Милосердова (Київ – Оттава – Торонто – Київ)

УНІАН в Google News