Олег Скрипка: Не треба вводити танки – достатньо ввімкнути ТБ, яке спрямоване проти нації

 Лідер групи “ВВ” Олег Скрипка, незважаючи на свою зайнятість у проекті “Танці з зірками–2”, знайшов час відповісти на запитання УНІАН

– Олегу, що думаєте про сучасну українську рок-музику? Чи серед молодих рок-виконавців є такі, котрі, на Вашу думку, могли б гідно представляти Україну за кордоном?

– Безперечно, такі люди є. Нещодавно в Лондоні престижну премію серед молодих виконавців важкого року здобув український гурт «Тол». Одвічна наша проблема полягає в тому, що Україна та українці мають досить високий потенціал, у даному випадку – творчий і культурний, який може так ніколи й не вилитися в щось корисне для суспільства і бути похованим. Саме це й відбувається з українською культурою в цілому і, тим паче, з українською рок-культурою. Яскравий приклад, фестиваль “Рок-Січ”, який об’єднує більшість молодих українських рок-колективів. У цьому році ми не знайшли меценатів, готових його профінансувати.

– Чи з досвіду попереднього фестивалю “Рок-Січ” можете назвати якісь нові імена перспективних молодих українських гуртів?

– Таких гуртів дуже багато. Але є специфіка законів українського шоу-бізнесу, медіа-простору. З будь-яким рок-колективом спрацьовує певна схема: ти докладаєш багато зусиль, і цей колектив випускає нові пісні, згодом і альбом. Але далі стикаєшся з таким поняттям, як “неформат” радіостанції чи телеканалу. І тут наявні дві проблеми: перша – полягає в тому, що є “залізна завіса” для рок-музики, друга – існує серйозна проблема з україномовною музикою. Чимало українських талантів ризикують залишитись невідомими для широкого загалу саме через існування мас-медійної схеми, яка, на жаль, таку музику просто не пропускає.

– Альбом "Були деньки" номіновано на російську премію "Муз-ТВ". Що можете сказати з цього приводу? Як, об`єктивно, розцінюєте свої шанси?

– Для мене це приємна несподіванка. Я про цю номінацію нічого раніше не чув, тому не знаю всіх підводних течій, не знаю, як саме все відбувається. Приємний сам факт, незалежно від того, чи отримаємо ми якусь нагороду, чи ні. Номінацію я пов’язую з тим, що в Росії наразі серйозна хвиля ностальгії за Радянським Союзом. В альбомі “Були деньки” якраз і присутня радянська соцромантика.

– Ви організували й провели вже дві вечірки з серії етно-диско. Чи виправдали вони Ваші сподівання?

– Вечорниці етно-диско пройшли з великим успіхом. Ці дві вечірки профінансували меценати. Утім, судячи з досвіду, такі заходи комерційними зробити неможливо. І це проблема для всіх виконавців, котрі грають цікаву музику (джаз, етно, рок). Важко продати відносно дорогі квитки на такі вечірки. Адже публіка, яка цікавиться серйозною музикою, як правило, незаможна. Грошовита аудиторія набиває “Палац “Україна” і платить по 100 зелених, коли приїжджає якийсь “фанерний артист”. Це парадокс, феномен! Це те, що я називаю, низьким інтелектуальним рівнем грошей у нашій країні.

– У якому масштабі Ви надалі розвиватимете вечорниці, плануєте перейти на регіони? Що Ви можете сказати про публіку, яку зібрали ці заходи?

– У нас є замовлення з інших міст на етно-диско. І тут виникають певні складнощі. Ми можемо приїхати на готовий захід, запропонувати артистів, але організувати й тим паче проконтролювати повністю вечірку ми не можемо.

Свідченням успіху проведених вечірок є те, що майже 95 відсотків людей прибули в етнічному вбрані. Це наш власний рекорд. Люди просто скучили за вечорницями, їх давно не було. І сьогодні вони стали поширеним явищем, це стало модно. Парадокс у тому, що так звана богема одягає свої Gucci, виходить в «Мандарин Плаза», красується. Але насправді це мало кому цікаво, і в сучасному суспільстві – виглядає сумно. А етно-вечорниці – це вихід із ситуації, коли в тебе вишуканий етнічний одяг і ти компілюєш його з сучасним. Люди спочатку усвідомлюють символіку вишиванки, і лише потім починається уже справжня «дефіляда», вихід у світ. І в принципі, якщо правильно продовжувати цю традицію, маючи енергію і фінансування, можна було б створити елітну субкультуру, де б люди одного кола, маючи одні вподобання, могли б плідно й цікаво спілкуватися.

–  Багато бажаючих відвідати вечорниці, утримувалися, зважаючи на те, що був Великий піст... Церква в цей час не заохочує такі речі...

– По-перше, ми робимо етно-дискотеку. В афіші так і написано – «Етно-диско», тобто, це не релігійні обряди. Ми живемо не в авторитарній мусульманській країні, у нас є люди віруючі, є люди й невіруючі. Ми все ж таки у XXI столітті, і якщо в нас піст – ми не закриваємо всі дискотеки, не вимикаємо телебачення. Якщо говоримо про вечорниці – то говоримо про українські традиції, які сформувалася ще до прийняття християнства.

Вечорниці – поняття української традиції, це набагато ширше, ніж церковний постулат. Я не відкидаю ідею Бога та Ісуса Христа, я віруюча людина, я ношу хрест, але просто я до цього підходжу, озираючись на історію нашого народу. І вважаю, що українська ментальність, українське суспільство несуть у собі християнство. Але вони набагато-набагато ширші ніж християнство.

– Чи Ви читаєте сучасну українську літературу, якщо так, то що саме?

 – Я вчився в Росії, у російській школі, і про українську літературу взагалі раніше не знав нічого. Тому в мене останнім часом відбувається невеликий лікнеп: я читаю і Лесю Українку, і Квітку-Основ’яненка, і Котляревського, і Шевченка трошки почитую, і Нечуй-Левицького. Цікавлюся сучасними авторами. Зараз відчувається літературний бум в Україні, який, на жаль, циркулює в закритому колі людей. І книжки друкуються, і досить непогано продаються. Є цікаві серйозні автори в стилі Василя Кожелянка, наприклад, з його "Дефілядою в Москві". Чи такі неокласики, як Валерій Шевчук, наприклад – дуже серйозний красномовний письменник. Але сказати, що я великий фан і що я багато читаю, – я не можу. У мене просто дуже мало вільного часу.

– Ви якось сказали, що кожен у житті сам робить свій вибір. А як щодо тих підлітків, за яких фактично роблять вибір, насаджують їм несмак по радіо, телебаченню?

– Абсолютно правильно. Є така цікава думка, насправді вона не моя, я десь її прочитав, може, в Інтернеті: останнім часом непомітно, але дуже чітко відбулася, так звана, культурна окупація країни. На сьогодні не треба натискати на червоні кнопки, не треба вводити танки. Треба просто включити радіо, телебачення, які спрямовані проти нації... Ми маємо культурний злочин у вигляді культурної окупації, тобто штучного зниження культурного рівня нації. Це явище можна назвати мас-медійною агресією сьогоднішнього дня, сучасною чумою. Звичайно, мені як людині, яка працює на культурному полі, все це видається дуже сумним. Боляче на це дивитися, і це відбивається на моїй роботі.

– У кого з політиків Ви знаходите підтримку у своїх діяннях?

– Політики майже всі симпатизують ВВ. Коли ми бачимося, вони тепло вітаються, спілкуються. Але все ж таки політики мають свою власну зацікавленість, і рано чи пізно вони оточують себе якимись артистами, грубо кажучи, для свого промо. Це природна діяльність політиків, і тому для артиста, чесно кажучи, не бажано наближатися до політиків. Тим паче, одна справа – Помаранчева революція... Тоді був підйом, відчуття – вітчизна в небезпеці, і треба було відвойовувати якісь речі, які й відвойовувалися. Зараз – хоча про це ніхто й не каже – ми всі користуємося надбаннями Помаранчевої революції.

Розмовляла Оксана Климончук