Генпрокуратура стала більш донецькою на одного заступника

Віктор Пшонка

19 грудня стало відомо про друге пришестя на посаду заступника генпрокурора Віктора Пшонки. Багаторічний керівник Донецької обласної прокуратури, за версією журналу „Фокус”, займає почесне 46-те місце в списку найвпливовіших „донів”, який очолюють Віктор Янукович та Рінат Ахметов. Займатиметься Пшонка найінтимнішими моментами нелегкої прокурорської праці – наглядом за дотриманням законів органами, котрі проводять оперативно-розшукову діяльність, дізнання та досудове слідство.

Але в тих, хто відстежував віхи „славного” трудового шляху, виникає ціла низка закономірних питань щодо того, чи гідна ця людина наглядати за дотриманням законів, якщо сама неодноразово звинувачувалася в їх грубому порушенні?

Декотрі з цих численних питань автор дозволить собі озвучити в цій статті:

Чи справедливо українська преса назвала Віктора Пшонку, який уже був заступником генпрокурора України в 2003–2004 рр., „ініціатором силового варіанта придушення Майдану”? Чи відповідає дійсності заява Петра Порошенка на майданівському мітингу про те що близько 23:00 28 листопада 2004 року саме Пшонка віддав підрозділам внутрішніх військ МВС, які розташовувалися у п’яти центрах навколо Києва, наказ рухатися на майдан Незалежності? Тоді прихильники кандидата в Президенти Віктора Ющенка заблокували виїзд підрозділів ВВ з місць їхньої дислокації, і лише чітка позиція окремих керівників Збройних Сил та представників правоохоронних органів не дали розвинутися силовому сценарію.

Чи правда, що по службовій драбині Віктора Павловича „пхав” його старший брат Микола – член Верховного Суду України, особистий друг генпрокурора Михайла Потебенька? Чи правда, що дотримуючись цієї „доброї” сімейної традиції, сам Віктор Пшонка щосили просував кар’єру свого сина Артема, який у 28 років уже мав звання в прокуратурі, яке відповідає званню полковника? За які заслуги? І за які заслуги Артем Пшонка став депутатом від Партії регіонів?

Наскільки відповідають дійсності заяви двох краматорських убозівців О.Солодуна та Ю.Сербина, котрі звинуватили Пшонку в причетності до злочинного угруповання його кума К.Бантуша й „кришуванні” останнього?

Чи правда, що в останній телепередачі покійного тележурналіста зі Слов’янська Ігоря Александрова, по-звірячому забитого до смерті бейсбольними битами у 2001 році, мала фігурувати фотографія сина Віктора Пшонки Артема в компанії з членами організованого злочинного угруповання? Куди зник відеозапис телепередачі, матеріали якої бачили співробітники Александрова? Чи правда те, що, як повідомляли ЗМІ, були наявні фотографії і самого Віктора Пшонки в теплій компанії з бандитами, які безслідно зникли після обшуку у квартирі вбитого Александрова?

Чи правда, що Віктор Пшонка особисто курирував ганебний судовий розгляд справи нещасного „терпили”, бомжа Юрія Вередюка, невинно убієнного порцією отрути, на якого за сприяння Пшонки намагалися „навісити” вбивство Александрова? Чому тодішній генпрокурор Святослав Піскун виніс догану Пшонці за цю справу?

Чи правда, що надто груба робота Пшонки щодо силового забезпечення „суперчудового” результату Партії регіонів у Донецькій області на парламентських виборах 2002 року дала всі документальні підстави депутату Юрію Кармазіну, аби порушити питання про звільнення Віктора Павловича з посади обласного прокурора?

Чи правда, що Піскун у серпні 2002 року намагався відсторонити від посади обласного прокурора Пшонку, оскільки мав підстави вважати, що той вигороджує справжніх винуватців трагічної аварії на шахті ім. Засядька? Чому жоден з керівників шахти так і не поніс покарання? Чи правда, що від ганебної відставки Пшонку врятувало лише заступництво Геннадія Васильєва та Віктора Януковича?

Звідки прокурор Віктор Пшонка, який має не таку вже велику зарплату, взяв ті сотні тисяч гривень, які він „щедро” дав на побудову в селі Сергіївка Слов’янського району жіночого монастиря Свято-Сергіївська обитель і храму при ній?

Чи правда, що призначення Пшонки заступником генпрокурора було неодмінною умовою голосування фракції Партії регіонів за кандидатуру Медведька на посаду генерального прокурора України?

Чи правда , що саме Віктор Пшонка проводив таємні зустрічі з головою СБУ Ігорем Дріжчаним, намагаючись перевербувати його у “донецький” табір?

Не хочеться вірити, що всі ті запитання, котрі виникають у результаті вивчення численних публікацій у пресі, мають однозначну ствердну відповідь. Але й сумніви навколо цього призначення, які вони породжують, напевне, теж не можна вважати випадковими. Сподіваємося найближчим часом почути думки з цього приводу з боку політиків, експертів та представників правоохоронних органів.

Микола Писарчук