Кульмінація бюджетного дерибану

Цинічність вітчизняного бюджетного процесу кристалізується рік за роком. Як і в першому читанні, так і сьогодні, у другому (остаточному), машина голосування, яка щоразу видавала на-гора 247 голосів, не дала жодного збою. Опозиція навіть не борсалася і не репетувала, послуговуючись принципом "не тратьте, куме, сили" або куди непристойнішою сентенцією "якщо вас гвалтують…"

Розмови про мінімальну зарплату, прожитковий мінімум – то для окозамилювання. Ним сьогодні навіть не захоплювався товариш Симоненко, який натомість саркастично пройшовся по дрібних порівняно з іншими асигнуваннями (на Інститут національної пам’яті) і лив сльози за минулими часами.

Бюджетний дерибан, який тривав усю осінь, набув апогею в ніч з 5 на 6 грудня, коли відбувся останній "дельож". До цього успішно розібрали по засіках три мільярди гривень стабілізаційного фонду і вісім мільярдів додаткових доходів. І навіть цього виявилося замало – в останню північ підвищили приватизаційні надходження на 567 мільйонів, 400 з яких віддали комуністам, запакувавши ті кошти в обгортку "державної фінансової підтримки тваринництва та рослинництва". І справді, без голосів комуністів голосування за бюджет було б на межі.

Вершиною цинічності та неповаги до "робочої сили", яка, за словами “антикризовиків”, дуже подорожчала за правління "помаранчевих", а тому тепер дорожче коштує бюджетові, було виключення пенсіонерів-депутатів із числа тих, кому обмежують максимальні пенсії. Якщо ти встиг поносити позолоченого значка – твою пенсію не обмежать дванадцятьма мінімальними пенсіями, або 10 тисячами гривень.

Пенсії нардепів та ще три додаткових мільйони на "розвиток мисливського господарства", які вгледів Томенко, таки випливли на "поверхню" й у радіоефір – на відміну від інших "солодощів", надійно вмонтованих у нутрощах бюджету.

"Дякуючи" азаровським запозиченням, наприкінці 2006 року, коли в них не було особливої потреби, витрати на обслуговування зовнішнього боргу наступного року, порівняно з варіантом бюджету від 14 вересня, зростуть на 600 млн. грн.

Апетити самої Верховної Ради розпухають до непристойності. Якщо між першим та другим читанням видатки на утримання апарату ВР було запропоновано збільшити на 30 млн., то в ніч з 5 на 6 грудня ця цифра зросла утричі – ще на 60 млн. грн., до 700 загалом. Це без тих 15 додаткових мільйонів, за які нардепам ремонтуватимуть їхній кримський санаторій "Гурзуф", і 42 мільйонів – на спецлікарню у "Феофанії". Утримання кожного нардепа коштує кожному українцеві 15 гривень, в за таких темпів кошторис Верховної Ради зразка 2008 року перестрибне позначку в мільярд гривень.

Голова КРУ Андрєєв рапортує сьогодні ж про систематичне розбазарювання коштів в системі Держвуглепрому. А трохи пізніше на фінансування шахт, до вже наявних у бюджеті 2 мільярдів, додається ще 170 мільйонів. Ну як, скажіть, утриматися, щоб не збільшити, коли в тебе все в руках і достеменно не відомо, скільки ще така лафа триватиме?

А як вам майже 4 мільйони гривень на "заходи з обміну та вивчення досвіду в провідних клініках світу", яких не було в першому читанні? Це під патронатом славнозвісної ДУСі. Який досвід вивчатимуть?

Однак "донецькі" вміють не тільки розпорошувати, а й концентрувати кошти. У розпорядженні віце-прем’єра Рибака опинилися мільярди інвестиційних гривень (лише між першим та другим читанням вони зросли на 1 млрд. 250 млн.), за якими вишукуються  в чергу міста, запевняючи у своїй безмежній вдячності.

У проголосованому бюджеті, з погляду формальної логіки, є лише одна нестиковка: Кабмін у першому читанні перебрав було на себе функції головного розпорядника коштів для всіх місцевих державних адміністрацій. Малося на увазі, що навіть "ющенківські" губернатори та голови райдержадміністрацій будуть менш гоноровими, якщо їх фінансування залежатиме від волі чиновників з Грушевської. Проте врешті-решт цей мільярд шістсот мільйонів повернувся туди, де й був – самим місцевим адміністраціям, які отримуватимуть кошти напряму, минаючи Кабмін, – від Казначейства. Щось "донецькі" таки задумали, адже "облога" голів місцевих адміністрацій є їх програмою-мінімумом на 2007 рік.

А наприкінці жалобним і символічним плачем у кінці переможної бюджетної баталії у виконанні “регіоналів”, соціалістів та комуністів звучав лепет депутатки Григорович, яка просила у всесильного Миколи Яновича дещицю грошей на вшанування пам’яті Шевченка та фестиваль "Золота підкова". У цьому вся суть наших напівопозиціонерів від “Нашої України” з їх золотими підковами: у той час як уряд та коаліція ділять мільярди, вони вимолюють копійки на любі їх серцю культурологічні проекти...

Станіслав Голубенко