В’ячеслав Брюховецький: не може довго панувати ожирілий розум

У людей відкриваються очі. Це найпозитивніше, що відбулося в країні за цей час... Колись Борис Пастернак дуже добре сказав: “Позорно ничего не знача, быть притчей на устах у всех”. Але сучасні політики не читають поезію... Інтерв`ю

Ініціативна група “Першого грудня” взялася за важку місію — пробудити свідомість і моральність українського суспільства. У це коло з одинадцяти мудреців-інтелігентів увійшов і “батько” відродженої Києво-Могилянської академії і нині її почесний президент В’ячеслав Брюховецький. В інтерв`ю УНІАН В’ячеслав Брюховецький розповів, чому митці не повинні йти в політику, чому виборці вже не продадуться за гречку і в чому слабкість Віктора Януковича.

В`ячеславе Степановичу, одна з цілей ініціативи “Першого грудня” - відродити мораль і духовність в суспільстві. Які шанси прищепити мораль, якщо кожного дня багато українців думають про те, як прогодувати сім`ю?

Це правда. Коли у людини нема хліба, вона думає тільки про хліб. Так завжди було. Але я не впевнений, що аж так сьогодні доведена країна, що тільки про хліб думають. Певна річ, що особливо старшим людям нелегко жити. Я переконаний, молодим зараз краще, ніж нам було у 1970-х роках. Принаймні морально, принаймні з відчуттям того, що ти можеш зробити. Тоді ти нічого не міг зробити, тоді все вирішували за тебе: чи дозволити тобі, чи не дозволити.

Гроші вирішують все -  так сьогодні намагаються втовкмачити молодій людині. І дебілізують її. На жаль, результати є. Але життя - воно розумніше. Воно так чи інакше переламає цю тенденцію, тому що не може довго панувати ожирілий розум. Я інколи дивлюся на деяких молодих людей, які прийшли в уряд, і думаю, чому вони такі тлусті й самозадоволені? Це ж молоді люди! Боюсь, що і в головах у них те саме. Це ж важко ворушити звивинами, якщо вони там є...

Українцям треба ставати багатими. Не красти, а вміти заробляти гроші. Бідна людина стає заздрісною, некреативною. А якщо людина нормально себе забезпечує, вона починає думати про духовні речі, про культуру.

Яку кінцеву мету ставить перед собою Ваша ініціатива? Як Ви збираєтеся змінити суспільство?

Цей кінцевий результат буде полягати в тому, що треба буде ставити нову ідею, нову ціль. Розвиток суспільства ніколи не може бути завершеним. Це, до речі, велика помилка багатьох політиків, які кажуть: ось ми досягнемо цього і буде все прекрасно. Та не буде прекрасно! Одразу постануть нові проблеми, нова ситуація, яка вимагатиме якихось дій.

Суспільство втомилося від неправди. Суспільство втомилося, що його дурять весь час. Суспільство втомилося від непорядних людей, які, не маючи на те підстав, ставали глашатаями якихось ідей. Колись Борис Пастернак з цього приводу дуже добре сказав: “Позорно ничего не знача, быть притчей на устах у всех”. Але сучасні політики не читають поезію...

Це була ініціатива провідників церков, щоб кілька людей (які, смію думати, не заплямували себе ніякими речами, що за них нащадкам буде соромно), зібралися і сказали, що вони думають, як повинна розвиватися країна і зрештою закликали народ схаменутися.

Ми самі винні в тому, що відбувається. Хто ж вибирає цих, вибачте, дебілів?

 

Наша ідея – розбурхати суспільство і сказати, що від нас залежить те, чи порядних людей ми оберемо чи ні.

У цій ініціативній групі немає нікого з амбіціями стати депутатами чи міністрами. Тому ніхто нам не закине, мовляв, це ви самі хочете до влади. Це важливо. Бо зараз наближаються вибори і всі будуть репетувати, що вони за народ, будуть різні реляції і звернення.

У чому проблема сучасної політики? В тому, що немає програм політичних партій, є лише передвиборчі програми, передвиборчі обіцянки, які ніколи не виконуються. 

Партії можуть понаписувати програми, які теж не будуть виконуватися...

Я згоден. Але спершу треба хоча б їх мати.

Передвиборчі програми однакові. У комуністів і “Свободи” - майже те саме, за винятком деяких нюансів. Всі пишуть, що ми за соціальну справедливість, за покращення життя.

Програма партії повинна існувати незалежно від виборів. Навіть якщо партія програє з цією програмою на виборах, але розуміє, що ця програма правильна, вона не повинна від неї відступати. У нас же, якщо програли, партію розформовують. Скільки було помпи навколо “Нашої України”. А згадайте ще при Кучмі цю “За ЄдУ”. Вони ж вмирали одразу, як тільки програвали. Тому що не було реальної платформи, на якій можна було об’єднуватися в партію.

Ви заговорили про вибори. Як ваша ініціатива радитиме виборцям діяти? За кого віддати свій голос, щоби знову не помилитися?

У нашій групі різні люди, які можуть мати різні уподобання. Думаю, що наше завдання – пояснити політикам, що вони повинні переступити через свої амбіції, об’єднатися, якщо говорити про опозиційних політиків. Бо ті, що при владі, будуть танками перти.

Кажуть, важко об’єднатися. Звичайно, важко. Передусім, через особисті амбіції.

Треба вчитися на своїх помилках і дивитися, кого вибирати в список. Вони вважають, що гроші треба брати. Чекайте, а що з того толку? Гроші багато чого вирішували в “Батьківщині”. Ми бачимо цих тушок – всі з “Батьківщини”, всі, хто давали гроші. Те саме буде з будь-яким типом, який пролазитиме за допомогою грошей і купуватиме собі місце у списку. 

Політики досі бояться, що без грошей нічого не зможуть. Звичайно, купувати “ящики” (оплачувати ефір на телебаченні — Авт.) непросто. Це коштує великих грошей. Значить, треба думати і про інші способи. Треба шукати волонтерів. Легко взяти якогось пана Х, який відстебне грошей – проплатили те, проплатили те. Важче знайти тисячу студентів, які без грошей будуть робити, але з ними треба працювати.

Мені, наприклад, особисто симпатичні два політики – Гриценко і Кличко. Здається, від жовтня вони ведуть процес об`єднання. Слухайте, скільки можна? Невже вони не розуміють, що через два місяці можна вже взагалі не об’єднуватися – все одно не буде ніякого сенсу.

Це відносно молоді люди. Кличко - просто молодий. Але це люди авторитетні, цим людям повірять. Тільки спочатку треба ряди навколо себе почистити і зрозуміти, що разом - це буде велика сила, а порізно — розкидання голосів, які додадуть тим, хто переможе, а не їм.

Тому одна з цілей нашої ініціативи — і про це говорити.

Думаєте, опозиційні лідери таки поступляться своїми амбіціями і наступить повноцінне  об`єднання?

Я хочу в це вірити. Хоча знаю, що демократи завжди об`єднуються перед розстрілом. Тоді вони беруться за руки і співають або “Інтернаціонал”, або “Ще не вмерла Україна”. 

Партійна дисципліна добре діє в тоталітарних партіях. Візьміть Партію регіонів. Там є дисципліна, бо інакше можуть голову відірвати. А вже в демократичних партіях такого не повинно бути, але там мусить бути дисципліна самообмеження і дисципліна розуміння, як можна досягти успіху.

Поки що я спостеріг одну позитивну річ: провладні коментатори, всякі там піховшеки дуже вже доводять, що опозиція ніколи не об`єднається. Це хороший знак. Це значить, що вони бояться, що процес об`єднання серйозний і він може бути успішно завершений. 

Я був трошки заскочений, коли Гриценко сказав: я думаю, що ПР не візьме 5% на виборах. Над ним спершу сміялися, а зараз ми бачимо, що на Донбасі вже 8% підтримки. Я розумію, що там буде накручено, але важлива реакція. Тоді казали, що Гриценко дурень, а зараз замовкли. Тепер я прочитав, як у ПР кажуть, що ми свої 25% візьмемо. Ви згадайте, які раніше цифри вони називали. Ну хай ще спробують ці 25% взяти...

Як Ви ставитеся до ідеї, щоб митці йшли в політику? Думаєте, моральні авторитети врятують опозицію і очистять парламент?

Я до цього ставлюся з певною пересторогою. Митці не повинні йти в політику. Митці повинні творити мистецькі твори, які повинні виховувати політиків.

На початку 90-х був такий час, коли багато письменників пішли в політику. Я маю на увазі створення Руху. І в переважній більшості вони стали поганами політиками, тому що письменник — це не політик.

Є періоди, особливо в Україні, коли письменники стають каталізаторами якихось ідей, які в народі є. Хтось повинен мати сміливість про це заявити. Не даремно серед політичних в`язнів завжди найбільше письменників. Не тільки в Україні — в усьому світі. Тому що це така категорія людей, яка зобов`язана бути попереду і не боятися, що коли стріляють - в тебе першого попадуть. Але далі вони повинні робити те, до чого вони мають покликання. Виховувати моральних політиків, взагалі плекати моральність — в цьому завдання творчої інтелігенції, а не просто йти у владу. Мені цей підхід не імпонує.

Але є приклади Гавела чи Рейгана...

Правильно. Є приклади. Але назвіть мені людину рівня Гавела в Україні? Якби така людина була, вона б вже була на місці Гавела.

Адже бути талановитим письменником або мислителем, це ще не значить стати успішним політиком. Віктор Гюґо! Великий прозаїк, якого поважала вся нація, і політик, якого зацьковував і обсміював французький парламент. І Гюґо виявився таки нездарним політиком... Так трапляється...

Звичайно, чехам пощастило. А подивіться, скільком країнам не пощастило, в тому числі нашому сусіду з великою територією. У них теж не було такої людини, як Гавел, через що і ми маємо такий клопіт. Те саме можна сказати про білорусів, болгар...

Якби така людина з`явилася у нас — було б дуже добре. Але саме з мистецьких кіл поки я такою людини не бачу. Я бачу таких людей не з мистецьких кіл. Я переконаний, що є кілька людей, які здатні бути лідерами, якщо б люди їх послухали і повірили їм. Це є вже нове покоління. І воно неминуче прийде до влади.

Хто наприклад обрав у Києві Черновецького? Бабусі-пенсіонерки. Це релікти з радянського часу, які за гречку готові були віддати голос. Але бабусі відходять, хоча і шкода їх...

Але гречка продовжується! Традицію Черновецького підхопив Довгий...

Побачите, як все це провалиться. Два рази не спрацює. Електорат вже не той. Думаєте молоді люди проголосують за цього малорослого фіґляра, який хоче надурити людей тою самою гречкою з комор Льоні-космоса? Чи думаєте, що студенти КПІ, на окрузі яких збирається йти Луцький за допомогою ліків і шампанського, проголосують за нього? Це зараз не пройде. Просто фізично інші люди будуть.

Як змінилася країна за два роки керування Януковича?

Люди, навіть ті, які мали ілюзії щодо Януковича (особливо на тлі безпорадності попередньої влади), зрозуміли, що сталося – їх в черговий раз надули. У людей відкриваються очі. Це найпозитивніше, що відбулося в країні за цей час.

Негативного дуже багато. В тому числі внаслідок розчарування людей в усьому: всі сволочі, хоча насправді не всі ...

Абсолютно ясно, що в країні вводиться поліційна система. Ясно, що вводяться політичні процеси. Можна по-різному ставитися до Юлії Тимошенко і Юрія Луценка як до політичних діячів, до їхньої ефективності і навіть чесності, але однозначно негативно, навіть з огидою ставишся до того, як проходили процеси над ними і які є наслідки.

Фантастично, як влада не розуміє, що вона робить?! Собі ж робить. Вона не розуміє, що Юлія Тимошенко стала національним героєм. І це колись дасть свої результати. Те саме Луценко.

Зрозуміло, що йде особиста помста. Але той, хто такими методами мститься, рано чи пізно від них буде дуже потерпати.

Куди не кинься — скрізь проблеми: в економіці, в малому бізнесі, в міжнародній політиці, в освітній галузі. Культура взагалі в загоні, всілякі вєрки сердючки і поплавські представляють українську культуру.

Але – от парадокс! – у нас з`явилася сильна література, яку, правда, ще не читають, яку не знають, але це справжня література, що не поступається за рівнем європейській. Ми ще не можемо оцінити це явище, і як воно вплине на суспільство. Але це дасть свої результати.

Можна провести паралель з Німеччиною кінця XVIII-першої половини ХІХ століття. Народилась велика німецька література - Гете, Шиллер, Гайне, Гельлдерлін - але Німеччини як такої не було.  Вона складалася з розпорошених курфюрств і герцоґств у квазідержавному утворенні з відцентровими тенденціями. І з`явилася могутня література, філософія, які почала по-своєму консолідувати націю. Що цікаво й парадоксально, коли нація стала сильною, рівень літератури катастрофічно понизився. Це називається проблемою Готфрида Келлера...

 

От і в нас – при цьому масовому ідіотизмі, який панує, особливо на телебаченні, у нас з`являється Олег Скрипка — явище світового масштабу, у нас з`являється Хорея козацька, Піккардійська терція, виникає «Океан Ельзи» і багато-багато іншого, що є справжньою культурою і неминуче впливає на суспільство, не дає йому повернулися до рабської свідомості гомо-совєтікус.

Для того, щоб країна розвивалася, треба 10% людей, які скажуть, що ось так треба розвиватися. Ми вже близькі до цих 10%.

На Заході неодноразово висловлювалися щодо можливих санкцій по відношенню до української влади. На Вашу думку, чи дійде справа до впровадження санкцій і чи подіє на наших чиновників блокування рахунків чи навпаки розлютить їх?

Це подіє. Вони ж не тримають у російських рублях свої гроші в Москві. І тут не хочуть тримати.

Але санкції — це остання річ. Це війна. Санкції не вводяться за один день. Бачите, як поступово це робиться з Білоруссю. І то ще там немає блокування рахунків. Але це нормальний засіб тиску, який дозволяється в цивілізованих стосунках.

Я хотів би, щоб до цього не дійшло. І тут дуже багато буде залежати від результатів виборів.

Для нас справді важливі результати, а для Заходу важливий процес. Якщо цей процес буде справді недемократичний, то санкції будуть. Це точно.

У нашому останньому інтерв`ю Ви сказали, що ректори “сидять як миші під віником”,   боячись виступити проти міністра Табачника і піклуючись про свої портфелі. Життя показало, що таки з-під “віника” керівники вишів поступово висуваються. Спочатку Донецький ректор, потім КПІ, Закарпатський. Чи спроможний цей протест перейти в справжній ректорський рух і чи може він щось змінити чи Табачник — це неусувана персона?

Я, чесно кажучи, не думав, що він так довго протримається. Це свідчить про слабкість Президента.

Табачник — це саме той лакмусовий папірець, який показує, як керують нашим президентом з іншої держави. Тому що жодна держава світу такого міністра освіти ніколи не дозволила тримати.

Я вже не кажу про те, скільки було офіційної інформації навіть про кримінальні зловживання міністерства освіти. Не те, що журналісти розслідували, це і прокуратура заявляла, і КРУ, - і жодної реакції.

Сам Янукович вже кілька разів робив ніби останнє попередження Табачнику, а далі все це забувалося.

Але все зміниться, обов`язково зміниться.

Реальність показала, що не такий Табачник і всесильний. Взяти хоча б цей закон про вищу освіту, який вони разом з Луцьким ледь не просунули через Верховну Раду. Він ніби вже був з фальсифікаціями нелегально затверджений на Комітеті. Пам`ятаю, як я говорив з депутатами з приводу цього закону. Вони безпорадно казали, мовляв, вже неможливо нічого змінити, вони його просунуть. А виявилося, що можна змінити. Якщо діяти — все можна змінити.

Зараз готується зовсім інший закон. Я знаю, як працює ця комісія, як тяжко йде процес остаточного узгодження.

Тобто всередині робочої групи під керівництвом Згуровського існують якісь непорозуміння?

 

Це ж дуже велика група, в якій представлені різні точки зору.

Найопортуністичніша частина цієї групи, наскільки мені відомо - це Академія наук України на чолі з академіком Патоном. Можете уявити, щоби людина могла ефективно керувати Академією 50 років, не в 50 років!, а 50 років поспіль? Тому найбільш ретроградні рогатки ставляться саме з їхнього  боку.

Але, тим не менш, робоча група працює. І те, що не був прийнятий закон Табачника - це велика перемога освітян.

Будемо сподіватися, що врешті решт це буде закон, який дозволить справді готувати майбутнє України, а  не людей, зашорених позавчорашніми уявленнями.

Нещодавно навколо Центру візуальної культури НаУКМА розгорівся скандал. Через виставку “Українське тіло” Центр закрили. Сергія Квіта звинуватили у цензурі. Втім, він каже, що це не мистецтво, а “лайно” і порнографія. Що Ви думаєте з цього приводу: чи може бути мистецтво порнографічним і чи доцільно було закривати Центр?

В`ячеслав Брюховецький і Сергій Квіт

Всі чомусь вперлися в цю порнографію, яка там, мабуть, справді є. Але питання насамперед зовсім в іншому. Питання в якості. Ніхто не спромігся проаналізувати, а якої якості ті роботи?

Якість цієї виставки можна визначити так: подібне ми можемо бачити в райцентровських туалетах на автостанціях. І це не перебільшення. Такі «художники» є. Але душевна ущербність, як синдром психічного збочення, не може бути демонстрована у виставковій залі. Йдіть у Павлівську лікарню, зробіть виставку... Вам допоможуть. При чому тут університет? Чому вони думають, що крім них комусь іще хочеться нюхати їхні «інтелектуальні» екскременти? Нюхайте собі самі й дискутуйте питання, поставлене вами ж в одній дуже характерній роботі, просто роботі знаковій для цієї так званої виставки: «Вредно ли жрать говно?».

Але при чому тут цензура і обмеження академічних свобод?

До мене писали листи і з України, і з-закордону про закриття цієї виставки. Я відповідаю просто — посилаю вище згадану роботу, і кажу: якщо ви мене поясните, що це майбутній Модільяні, я підніму руки і скажу: здаюсь. Після цього - ніякої реакції. Була тільки одна відповідь: “Я шокована, що таке може виставлятися в університеті”.

Мушу сказати, що ця робота – одна з найбезневинніших. Це ще не агресивний потенційний об’єкт для обстеження фахівцями…

Питання функціонування Центру — це компетенція Вченої Ради. Тим паче, що Вчена Рада не закрила, а призупинила діяльність так званого ЦВК, бо виявилося в ній дуже багато порушень правил, за якими живуть наукові установи в усьому світі. Вони ж себе позиціюють як... науковий центр. Але пахне там зовсім іншим... І тут я цілком солідаризуюся з президентом НаУКМА.

Розмовляла Анна Ященко